Питання культурології

Мова як національний бренд-утворюючий чинник України

Оксана Білецька — 2023-03-31

Мета статті — дослідити мову як інструмент культурної дипломатії України, як чинник національного брендингу нашої держави з огляду на військову агресію рф та засіб популяризації національного іміджу «незламності» українського суспільства; обґрунтувати феномен поширення та масового вивчення української мови у світі в 2022 році. Результати дослідження показують, що в сучасному світі міжнародний діалог та міжнародна взаємодія спираються на публічну дипломатію — важливу частину стратегічних комунікацій держави. До початку російського вторгнення у 2014 році міжнародний імідж та репутація України у світі формувалися під впливом різних чинників, на які значно впливав факт минулого перебування нашої країни у складі Радянського Союзу, пережитки якого сприяли формуванню викривлених та хибних уявлень про державу в певних регіонах світу. Проте саме ці обставини наштовхнули офіційну владу на пошуки ефективного інструментарію у сфері «м’якої сили», нового засобу промоції України за кордоном — впізнаваності країни та її культурного розмаїття. А початок «денацифікації» України наприкінці лютого 2022 року, як спроба рф зупинити незворотні культурні зміни, зворотно від своєї мети став рушійним поштовхом піднесення української мови та каталізатором культурних змін, які не лише зміцнили українську національну ідентичність та посилили стійкість українського населення, але й популяризували українську мову в міжнародній спільноті. Наукова новизна полягає в дослідженні «української мови» як потужного бренд-утворюючого чинника національного брендингу України в умовах військової агресії рф, що сприяє реалізації стратегій публічної дипломатії та формуванню позитивно привабливого іміджу країни на міжнародній арені. Висновки. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що мова є інструментом культурного брендингу і, відповідно до стратегій публічної дипломатії, стає потужним елементом у пізнанні культурної спадщини країн та окремих регіонів, що впливає на формування брендингу нації та країни загалом. Ставши світовим брендом 2022 року — символом «стійкості й нескореності», українська мова набула надзвичайної популярності за показниками вивчення у світі серед представників міжнародної спільноти.

Сучасна українська естрадна пісня як засіб трансляції культурної ідентичності

Анна Бурлака — 2023-03-31

Мета статті — виявити особливості сучасної української естрадної пісні як засобу трансляції культурної ідентичності. Результати дослідження. У процесі системного культурологічного аналізу сучасної української естрадної пісні як явища культури було конкретизовано соціокультурну модель і сутність українського феномену культурної ідентичності. Сучасна українська естрадна пісня визначена як культуровідтворюючий, культуротранслюючий та культурогенеруючий феномен. Наукова новизна. Досліджено сучасну українську естрадну пісню в контексті феномену культурної ідентичності; розглянуто місце і значення української естрадної пісні в соціокультурному житті українського народу; проаналізовано вимоги до сучасної української естрадної пісні як соціокультурного феномену. Висновки. Українська естрадна пісня — важлива частина соціокультурного життя сучасного суспільства, соціальною функцією якої є визначення ціннісних орієнтирів, укріплення морально-етичних норм, формування художньо-естетичного смаку, збереження та розвиток національних традицій. Сучасні українські естрадні виконавці маніфестують нову модель суспільної свідомості, яка визнає і поважає право нації на самостійність і незалежність. Власне, через їх художнє самовираження можна побачити картину світу сучасного українця — такого, яким би він хотів себе бачити та відчувати. Українська естрадна пісня є унікальним транслятором культурної ідентичності завдяки відповідному інструментарію етичного впливу на людину — емоційному співпереживанню як ідентифікації настрою реципієнта з сенсовим розгортанням музичного твору. Перспективи подальших досліджень полягають у комплексному аналізі проблематики розвитку української естрадної пісні як засобу трансляції культурної ідентичності в контексті російського військового вторгнення та його впливу на культуротворчу функцію естрадного мистецтва.

Фактори соціокультурної трансформації міста Умань

Наталія Войцях — 2023-03-31

Мета статті — дослідити особливості соціокультурного підходу в дослідженні трансформацій урбаністичного середовища, провести аналіз факторів соціокультурної трансформації міста Умань для поглиблення ціннісно-смислової інтегрованості його культурного простору. Результати дослідження ґрунтуються на виявленні факторів соціокультурної трансформації міста Умань. Проаналізовано історичні та соціокультурні ресурси розвитку міського середовища, а також виокремлено біотично-культурну концепцію Р. Парка для визначення специфіки розширення урбаністичного простору завдяки активізації процесу паломництва брацлавських хасидів на території історико- культурної пам’яті в місті Умань. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше за допомогою соціокультурного підходу, зокрема біотично-культурної концепції, визначено фактори трансформації урбаністичного середовища міста Умань. Висновки. Доведено, що до основних факторів соціокультурної трансформації міста Умань можемо зарахувати: 1) історико-культурний ресурс міста, який сформувався під впливом культури польської, української та єврейської спільнот; 2) поетапну трансформацію архітектурної стилістики в контексті історичної епохи; 3) підхід до практики консервування історико-культурного спадку в сучасному урбаністичному просторі; 4) конкуренцію між міськими спільнотами; 5) біотично-культурне розширення середовища міста процесом паломництва. На початку ХХІ ст. приклад міста Умань показує, що місто є продуктом біотично-культурної сили, яка трансформує свої кордони незалежно від тих меж, які нав’язані йому адміністративно- політичними установками. Врахування факторів соціокультурної трансформації міста дасть змогу різнобічно проаналізувати культурні ресурси міського середовища. Для розв’язання проблеми біотично-культурного характеру в період сезонного напливу прочан пропонуємо посилити якість та мобільність сервісно-туристичної інфраструктури міста.

Інноваційні вектори збереження, охорони та популяризації нематеріальної культурної спадщини українського народу

Алла Гаврилюк — 2023-03-31

Мета статті — здійснити наукове обґрунтування унікального досвіду факультету готельно-ресторанного і туристичного бізнесу Київського національного університету культури і мистецтв щодо розробки та упровадження інноваційних векторів збереження, охорони та популяризації нематеріальної культурної спадщини українського народу в межах заходів з організації та проведення щорічної Міжнародної науково-практичної конференції-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики, інновації». Результати дослідження ґрунтуються на системному аналізі шестирічної науково-просвітницької діяльності учасників Конференції-фестивалю та обґрунтуванні унікальності презентованого інноваційного досвіду в загальнодержавній справі збереження, охорони та популяризації НКС українського народу засобами формальної та неформальної освіти. Наукова новизна дослідження полягає в представленні результатів діяльності науково-освітнього кластера, що функціонує на мультикультурній комунікаційній платформі з поширення знань через формальну та неформальну освіти щодо збереження, охорони та популяризації НКС засобами туризму та гостинності на Конференції-фестивалі; підвищенні соціокультурної обізнаності студентства про НКС, залучення їх до всеукраїнських та міжнародних практик обміну досвідом між стейкхолдерами та носіями живої традиції на засадах сталого розвитку. Висновки. За результатами набутого досвіду, Конференція-фестиваль: увійшла до заходів Асоціації європейських фестивалів EFFE AWARD «Європа підтримує фестивалі — фестивалі підтримують Європу»; отримала право на використання лейблу «EFFE» як інноваційний науково-освітній, просвітницький, виховний, міждисциплінарний, історико-культурологічний, креативний захід з міжнародною комунікаційною платформою та в цілому реалізує комплексний науковий огляд сучасного стану НКС як національного туристичного продукту, що здійснює промоцію унікальних традицій (звичаїв, обрядів, святкувань) та культурних практик як шедеврів світової та національної спадщини Української держави.

Емоційний інтелект як важлива складова успіху в професійній діяльності івент-менеджера

Катерина Гайдукевич — 2023-03-31

Мета статті — проаналізувати сутність та значущість емоційного інтелекту як важливої складової успіху в професійній діяльності івент-менеджера. Результати дослідження. Вказано, що в XXI ст. емоційний інтелект відграє важливу роль у досягненні успіху практично в усіх видах професійної діяльності. Окреслено найпоширеніші моделі емоційного інтелекту та досліджено його сутність. Звернено увагу на затребуваність роботодавців у івент-менеджерах, які володіють навичками емоційного інтелекту. Зазначено, що формування високого рівня розвитку емоційного інтелекту відбувається під впливом відповідних освітніх компонент, які вивчаються у вищій школі, а також через сприятливе освітнє середовище в навчально-пізнавальній діяльності особистості. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значущості емоційного інтелекту в контексті професійної підготовки івент-менеджера з метою застосування навичок емоційного інтелекту в процесі самореалізації та досягненні професійного успіху. Висновки. Визначено, що розвиток емоційного інтелекту може суттєво підвищити ефективність професійної діяльності івент-менеджера. Доведено, що люди з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту добре розуміють не лише власні почуття, потреби, але й почуття та бажання інших людей, ефективно працюють в команді, вміють проявляти емпатію та знаходити баланс як у професійному, так і в особистому житті. Наголошено, що роботодавці та стейкхолдери прагнуть залучити до своєї команди фахівців, які не лише володіють теоретичними знаннями, але й зможуть максимально швидко інтегруватися в колектив, бути гнучкими до нових знань та відкритими до комунікації. Зазначено, що сьогодні молодий фахівець з івент-менеджменту може розвинути навички емоційного інтелекту в закладі вищої освіти, що допоможе йому досягнути успіху в професійній діяльності.

Прояви імерсивності в сучасних культурних практиках

Олена Губернатор — 2023-03-31

Мета статті — дослідити основні характеристики та особливості прояву феномену імерсивності в контексті культурних практик. Результати дослідження ґрунтуються на виявленні різноманітних типів і специфічних аспектів функціонування імерсивних практик у просторі культури. Визначено, що імерсивність — це унікальна властивість середовища культурної практики, що є системним самоорганізовуваним конструктом, наділена властивостями глибинного занурення, присутності в ньому суб’єкта, інтерактивності, внутрішньосуб’єктної просторової локалізації, когнітивного доступу, насиченості, пластичності та цілісності. Метою імерсивності є створення безпосереднього зв’язку між об’єктом, подією, дією та її сприйняттям людиною для глибинного занурення в культурне середовище: театральне, кінематографічне, виставкове, музейне, екскурсійне, розважальне та ін. З’ясовано, що імерсивні культурні практики створюють ефект занурення завдяки використанню спеціальних технологій — світлових і звукових установок, відеоінсталяцій різної складності, віртуальної/доповненої реальності. Наукова новизна. Досліджено феномен імерсивності, основні характеристики та особливості її прояву в контексті культурних практик. Запропоновано визначення імерсивності та типологізацію імерсивних культурних практик. Висновки. У статті окреслено специфічні характеристики імерсивності (порушення стану психологічної захищеності (зони комфорту) людини та сприйняття культурного продукту «зсередини»; вплив на периферійну анатомо-фізіологічну систему; створення ефекту справжньої реальності в межах культурної практики). З’ясовано, що сучасні імерсивні культурні практики можна типологізувати за форматами занурення; технологіями, що використовуються для створення ефекту занурення; місцем проведення; формою запропонованого культурного досвіду.

Флешмоб як інноваційний спосіб захисту інформаційного простору України в умовах війни

Катерина Кириленко — 2023-03-31

Мета статті — висвітлити напрацьований у Київському національному університеті культури і мистецтв (КНУКіМ) досвід проведення флешмобів з метою формування у студентської молоді української національної ідентичності та захисту інформаційного простору України в умовах війни. Результати дослідження зауважили: дійсним мотивом росії у відносинах з Україною та підґрунтям російсько-української війни, повномасштабна фаза якої розпочалася 24 лютого 2022 року, є поглинання української ідентичності з метою повного знищення нашої держави. Протистояння у цій війні відбувається не лише на лінії бойового зіткнення, воно активно триває в інформаційному середовищі. За цих умов захист інформаційного простору України є надважливим завданням, від успіху якого залежить збереження української нації та утвердження принципів вільного співіснування у світовій спільноті. Інструменти цього захисту мають бути суголосними сучасному рівню розвитку інформаційного середовища, вони повинні швидко адаптуватися для ефективної відсічі пропагандистським наративам ворога. Належне місце у такому інструментарії посідає флешмоб — дія, у якій невербально утверджуються певні меседжі, сприйняті на глибинному особистісному рівні, на ґрунті яких об’єднуються різні, до того не інтегровані між собою особи. Наукова новизна полягає у виокремленні нового напряму захисту інформаційного простору України — проведення у ЗВО спільно з громадськими активістами та діячами культури флешмобів з метою увиразнення маркерів української ідентичності. Висновки. На прикладі трьох різних флешмобів патріотичного спрямування, що були зорганізовані 2022 та 2023 року в КНУКіМ, висвітлено продуктивність проведення таких заходів, описано досвід їх долучення до комунікації зі студентами. Відтворено технологію окремих флешмобів, проаналізовано напрацьовані результати. Встановлено, що наповнення інформаційного простору контентом, який відтворює та популяризує такі ініціативи, є дієвим захистом від ворожої пропаганди.

До питання соціокультурного потенціалу готельної анімації

Оксана Олійник — 2023-03-31

Мета статті — актуалізувати соціокультурне значення готельної анімації в контексті її зіставлення з анімацією культури та анімаційною педагогікою. Результати дослідження. Проаналізовано походження, різновиди, організацію анімації, яка є обов’язковою складовою організації дозвілля клієнтів у готелях і належить до третього виду анімації (за визначенням М. Сміта), а також забезпечує комфортне, цікаве, різноманітне та пізнавальне перебування гостей на території готелю. Походження поняття «анімація» та історія виникнення відповідної практики спрямовують нас до соціокультурної рефлексії цього явища. Така ситуація спостерігається й у визначенні готельної анімації з боку українських дослідників, які, зокрема, вважають її самостійним альтернативним психолого-педагогічним напрямом у сфері культурно-дозвіллєвої діяльності, в якій акцентується на особистісних контактах аніматора й гостей. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі готельної анімації з урахуванням її широкого функціонального призначення як важливого соціокультурного феномену сучасного дозвілля. Висновки. Готельна анімація, окрім свого безпосереднього функціонального призначення із забезпечення організованої форми рекреаційного дозвілля, що забезпечує комфортне, цікаве, різноманітне та пізнавальне перебування гостей на території готелю, має важливе соціокультурне призначення. Готельна анімація — це ефективний засіб активізації творчого потенціалу та залучення людини до соціокультурного середовища; своєрідний культурний тригер, що стимулює інтелектуально-емоційний інтерес, зацікавлення різними формами дозвілля, пожвавлює відпочинок, стимулює соціальну взаємодію та забезпечує широкий спектр вражень від особистої участі гостей готелю в анімаційних заходах. Важливе значення готельна анімація має для розвитку та виховання маленьких туристів. Все це наближує її до споріднених понять, таких як анімація культури та анімаційна педагогіка. У такому широкому контексті готельна анімація потребує комплексного дослідження з боку соціальних педагогів, культурологів та інших представників соціогуманітарних наук.

Вплив імерсивних технологій на сприйняття мистецтва в контексті трансформації сучасного артринку: культурологічні аспекти дослідження

Сергій Русаков — 2023-03-31

Мета статті — дослідити вплив імерсивних технологій на сприйняття мистецтва в контексті трансформацій сучасного артринку. Результати дослідження. Твори мистецтва із застосуванням імерсивних технологій розглядаються як перспективний напрям для розвитку артринку з огляду на їх переваги (нівелювання дистанції між митцем та публікою, збереження ринку мистецтва під час світової пандемії) та обмеження (відсутність критеріїв для підтвердження оригінальності твору мистецтва та ін.). Розглянуто роль імерсивних технологій крізь призму створення, споживання, регулювання та поширення творів мистецтва; підтверджено їх інноваційні способи презентації у галереях, музеях, художніх ярмарках, бієнале. Аналіз останніх виставок у провідних музеях і галереях («Alienarium 5», «3х3х6», «ULTRAMARIN — An Immersive Exhibition», «Ukraine: Land of the Brave», «Імерсивний світ Тараса Шевченка» та ін.) та аукціонах (Sotheby’s, Christie’s) показав, що ефект занурення стає важливим чинником трансформації сприйняття мистецтва. Аукціонні доми та галереї почали включати захопливі твори мистецтва у свої заходи, щоб залучити міленіалів як нову групу колекціонерів і стимулювати нові продажі. Наукова новизна полягає в дослідженні впливу імерсивних технологій на сприйняття мистецтва та трансформацію артринку, зокрема на формування нової культурної моделі функціонування творів мистецтва, що обумовлено пандемією COVID-19. Висновки. Дослідження показало, що імерсивні технології, які надають художникам нові можливості, розширюють культурний досвід та оновлюють класичні твори мистецтва, впливають на сприйняття мистецтва. Визначено, що мистецькі виставки з ефектом занурення мають потенціал для трансформації сфери культури та мистецтва через залучення нових колекціонерів та формування нової екосистеми функціонування мистецтва, яка враховує економічні та символічні аспекти артринку.

Імерсивні VR-застосунки як інструмент ознайомлення з об’єктами культурної спадщини

Юлія Трач — 2023-03-31

Мета статті — виявити переваги та недоліки використання імерсивних VR- застосунків, призначених для ознайомлення з об’єктами культурної спадщини, запропонувати вектори подальшого дослідження та удосконалення VR-застосунків. Результати дослідження. Констатовано фрагментарність дослідження проблематики застосування імерсивної віртуальної реальності в ознайомленні з об’єктами культурної спадщини. Застосунки на основі IVR описано за кількома критеріями, вказано на їх переваги та недоліки використання як засобу ознайомлення з об’єктами культурної спадщини, звернено увагу на необхідність ґрунтовного вивчення питань оцінювання продуктивності VR-застосунків, їх технічних обмежень та особливостей створення віртуальних світів. Запропоновано певні кроки з підвищення результативності пізнавального «відвідування» інтерактивного віртуального середовища об’єкта культурної спадщини. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що VR- застосунки розглянуто як інструмент ознайомлення з об’єктами культурної спадщини, виявлено переваги та недоліки їх застосування, розкрито проблеми у вивченні впливу IVR на користувача і на цій підставі запропоновано перспективи подальшого дослідження та удосконалення VR-застосунків. У висновках наголошено, що потенціал імерсивних VR- технологій відкриває нові можливості для представлення, інтерпретації, персоналізації та ефективного поширення інформації про культурну спадщину та мистецтво. IVR — ефективний інструмент для покращення інклюзивності, різноманітності та рівного доступу через «донесення» культурної спадщини до ширшої аудиторії. Зазначено, що VR-реконструкції об’єктів культурної спадщини, крім того, що мають певні недоліки, унеможливлюють набуття соціального досвіду. Підсумовано, що IVR є перспективним засобом доступу до культурної спадщини, проте зрілість використання IVR все ще залишається сумнівною.

Генетичні джерела культурних традицій українського національного театру

Катерина Матвєєва — 2023-03-31

Мета статті — прослідкувати й підтвердити існування неперервності та циклічності культурних традицій в українському національному театрі. Дослідження є актуальним для сучасного суспільства задля розуміння й усвідомлення значущості українського театру з його культурними традиціями як прояву українського суспільства і духовного центру нації. В результаті досліджень підтверджено, що український національний театр з його культурними традиціями завжди був духовним центром нації, що зберігає і транслює ціннісний аспект українського суспільства, відтворюючи культурологічний стан. Висвітлені матеріали є підґрунтям для подальших досліджень культурних традицій українського театру та їх трансформацій, що відтворюють соціокультурні процеси й стан українського суспільства в різний культурно-історичний час. Наукова новизна. Культурологічно досліджено генетичні джерела культурних традицій українського національного театру, розглянуто витоки українських культурних традицій, визначено конкретні періоди, що сформували культурні традиції українського національного театру, віднайдено прояв окреслених культурних традицій в сучасному українському національному театрі. Висновки. Сучасний український театр зберігає і продовжує наслідувати культурні традиції українського театру, зокрема репертуарну та музичну складову як прояв фольклорних культурних традицій українського театру за участю у виставах артистів хору та оркестру, що було притаманно першому професійному українському театру (1882), Державному (Національному) українському театру (1917) та існує у виставах сучасних українських театрів. І музичність проявлена не тільки в класичних українських виставах, а й в сучасних, що підтверджено наведеними прикладами у статті.

Творчість Архипа Куїнджі у контексті української та світової художньої культури

Леся Турчак-Лазуренко — 2023-03-31

Мета статті — з’ясувати внесок Архипа Івановича Куїнджі в українську та світову художню культуру. Результати дослідження. У статті досліджено діяльність Архипа Івановича Куїнджі, проаналізовано його творчий шлях і доведено, що роботи художника тісно пов’язані з Україною попри те, що він жив і працював в Росії. Тематика багатьох відомих робіт українська: «Українська ніч», «Дніпро вранці», «Україна», «Місячна ніч на Дніпрі», «Вечір на Україні», «Чумацький тракт в Маріуполі» та ін. Твори А. Куїнджі — зразок реалістичного стилю в пейзажному живописі, вони вирізняються креативними ідеями, майстерною роботою зі світлотіньовими контрастами. Діяльність Архипа Куїнджі недостатньо досліджена у вітчизняній культурології та мистецтвознавстві, а наукові розвідки представлені здебільшого роботами іноземних дослідників. Його творчість стала вагомим внеском не лише у вітчизняне образотворче мистецтво — завдяки українській тематиці багатьох відомих робіт світ знайомиться з Україною. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що з’ясовано внесок Архипа Куїнджі в розвиток української та світової культури; доведено, що його творчість пов’язана з Україною, чиї природні ландшафти вплинули на живопис митця, його стиль та особливість зображення в пейзажному живописі. Висновки. Творчість митця грецького походження, який народився та виріс в Україні (м. Маріуполь), недостатньо висвітлена у вітчизняних наукових дослідженнях і, зважаючи на привласнення творчої спадщини митця Російською Федерацією, потребує подальших наукових розвідок з метою доведення факту, що він український митець, який завдяки нестандартним рішенням, творчим пошукам та таланту відомий у світі, а його роботи стали надбанням світової художньої культури.