Питання культурології

Наративи в ігровому кіно: сутність, значення і контекст російсько-української війни

Володимир Данилюк — 2025-03-20

Мета статті — з’ясувати сутність і значення наративів, зокрема кінонаративів; на прикладі ігрових кінофільмів, тематика яких пов’язана з російсько-українською війною, виявити характерні для них наративи як носіїв задуму, ідеї, поглядів на світ. Результати дослідження. Звернено увагу на незмінне, незважаючи на всі досягнення і нововведення в кінематографі, очікування глядачем «хорошої історії», що спонукало до адаптування запозичених з літературознавства принципів створення наративів — структурованої в певний спосіб розповіді, що передає послідовність подій крізь призму персонажів. Наведено різні трактування наративів, їхні елементи та характеристики, що дало змогу констатувати наявність різних підходів до їхнього розуміння в академічному дискурсі і публічному просторі. Акцентовано на здатності наративів слугувати інструментом прихованих інформаційних маніпуляцій, знаряддям просування конструктивних ідей і цінностей і водночас деструктивних гасел. Розкрито сутність стратегічного та національних наративів, наведено види останніх. На прикладі українських фільмів про російсько-українську війну виокремлено наративи, характерні для ігрового кіно. Наукова новизна. На основі аналізу наявних трактувань та вживання терміна «наратив» в академічному дискурсі та публічному просторі виявлено його різночитання. З’ясовано наративи, репрезентовані у фільмах українського кінематографа про російсько-українську війну. Висновки. Ігрове кіно про російсько-українську війну організоване навколо певного задуму, ідеї чи аспекта зору і репрезентує наративи, що апелюють до універсальних людських цінностей свободи, безпеки, демонструє звитягу і готовність простих українців до самопожертви заради вищої мети, оспівуює подвиг українських воїнів, допомагає осмислити реальність і утвердити національну та громадську ідентичність, актуалізує поведінкові моделі. У такий спосіб наративи ігрового кіно виконують не лише емоційну (викликають емоційні реакції, через певні емоції впливають на суспільство), а й соціальну (встановлюють поведінкові норми чи навіть стандарти) та пізнавальну (сприяють осмисленню реальності) функції; щоправда, фільми такого типу можуть стати знаряддям маніпуляцій суспільною думкою, коли використовуються в політиці, пропаганді тощо.

Українська подієва культура Львівщини в умовах повномасштабного вторгнення: виклики та загрози

Тарас Кузьменко — 2025-03-20

Мета статті — охарактеризувати зміни в українській подієвій культурі на прикладі міста Львова і Львівської області в умовах воєнного стану, розкрити їхню переорієнтацію на громадські та культурні заходи і проєкти. Виокремити культурно-мистецькі події в умовах розвитку й збереження національної культури та української ідентичності. Результати дослідження. У статті досліджено подієву культуру Львівщини в умовах війни, розкрито трансформаційні зміни, що вплинули на основні форми культурних подій в Україні і були переважно орієнтовані на підтримку Збройних Сил України, а також надання психологічної підтримки ветеранам, постраждалим від бойових дій. Акцентовано увагу на популяризацію національної ідентичності та патріотизму. Наукова новизна. Досліджено зміни в подієвій культурі Львівської області в умовах повномасштабного вторгнення, висвітлено нові підходи до організації концертів, театральних постановок, виставок, що були присвячені темам героїзму українських військових, відродженню історичної пам’яті та популяризації національних символів. Розглянуто культурні події та заходи на Львівщині, що істотно вплинули на популяризацію української культури. Висновки. Подієва культура Львівщини в період воєнного стану демонструє високу адаптивність та здатність мобілізувати творчий потенціал. У складних умовах, виконуючи ключові соціальні, культурні й терапевтичні функції, подієві заходи, як невід’ємний складник сучасних культурних проєктів, є не тільки формою культурного самовираження, але й інструментом психологічної підтримки і збереження національної культури й державності.

Особливості релокації закладів культури в умовах воєнного стану

Валентина Мамедова — 2025-03-20

Мета статті — виявити особливості діяльності закладів культури України в умовах релокації, спричиненої початком повномасштабної російсько-української війни, на прикладі музейних установ. Результати дослідження. Проаналізовано особливості функціонування музейних закладів України в умовах релокації на прикладі Луганського обласного краєзнавчого музею, Маріупольського краєзнавчого музею, Національного художнього музею України (NAMU) та Іванківського історико-краєзнавчого музею. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз діяльності музейних закладів України в умовах вимушеної внутрішньої та зовнішньої релокації. Висновки. Культурна релокація музейних установ України у зв’язку з початком повномасштабного збройного наступу російських військ відбувалася в складних умовах і без належної організації. З огляду на це музеї, розташовані на території Донецької і Луганської областей, втратили більшу частину експонатів; значних втрат через бомбардування зазнали музейні установи в багатьох інших регіонах України. Однак певній частині музеїв вдалося успішно здійснити повну або часткову релокацію. У дослідженні виявлено, що в умовах культурної релокації музейних установ, переміщених в інші регіони України, пріоритетними напрямами діяльності є: відновлення втрачених експонатів, розробка інноваційних музейних практик, зокрема мультимедійних проєктів, проведення виставок оцифрованих колекцій, створення цифрового ресурсу музейної колекції у відкритому доступі, посилення комунікації засобами соціальних мереж і розширення послуг, що пропонуються на офіційних сайтах (надання доступу до онлайн-виставок, презентації музейних колекцій), проведення онлайн-лекцій та ін. У контексті збереження культурної спадщини йдеться, окрім фізичного збереження, насамперед про детальну документацію, фотограмметрію, лазерне сканування з метою забезпечення можливості подальшої відбудови.

Формування міжкультурної сензитивності як стратегічний імператив вдосконалення вищої освіти у першій третині XXI століття

Оксана Олійник — 2025-03-20

Мета статті — розглянути ключові аспекти формування міжкультурної сензитивності як стратегічний імператив удосконалення вищої освіти в першій третині ХХІ ст. Результати дослідження. З’ясовано, що контрверсія між, з одного боку, транснаціональними ініціативами та інтенціями до інструменталізації/комодифікації освіти, а з іншого боку, мультилінгвізмом і повагою до мовного/культурного розмаїття, яка спостерігається в сучасній європейській освітній політиці, актуалізує проблематику міжкультурної компетенції та сензитивності. З огляду на це доведено, що міжкультурна сензитивність набуває особливого значення, коли йдеться про протидію трансрегіоналізму та етноцентризму, про формування міжкультурної компетенції як важливої умови правильної оцінки та врегулювання суперечливих ситуацій у мультикультурному середовищі. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше міжкультурна сензитивність стала предметом розгляду в межах окремої наукової розвідки на основі культурологічного підходу. Висновки. У третьому десятилітті ХХІ ст. актуальною й пріоритетною залишається теза про те, що освіта не може існувати поза культурою, а для багатьох західних й українських інтелектуалів та освітніх менеджерів історико-культурні моделі освітнього простору тісно пов’язані з соціокультурними цінностями освіти. Зростає інтерес до міжкультурного навчання, серед основних цілей якого розвиток толерантності до культурних відмінностей і сприяння культурному плюралізму, а також прагнення вирішити непорозуміння між різними культурами та усунути численні форми дискримінації, сегрегації та ксенофобії. З огляду на це мають попит програми навчання, які стимулюють розвиток мультикультурної сензитивності, передбачають афективний і когнітивний тренінги, тренінг самосвідомості та розвиток культурної обізнаності, симуляційний і поведінковий тренінги.

Вплив технологій штучного інтелекту на міжособистісні комунікації: сучасність і майбутнє

Ігор Парфенюк — 2025-03-20

Мета статті — виявити вплив штучного інтелекту (ШІ) на міжособистісні соціальні комунікації, окреслити пов’язані з цим процесом основні переваги та загрози, спрогнозувати майбутні зміни. Результати дослідження. Сучасні технології ШІ суттєво впливають на міжособистісні комунікації. З одного боку, вони спрощують та розширюють можливості спілкування, автоматизують рутинні комунікативні завдання, роблять доступнішим споживання іншомовних культурних продуктів і певною мірою можуть імітувати міжособистісні взаємодії, що зменшує відчуття самотності. Але з іншого боку, вони сприяють стандартизації мовлення, формалізації спілкування, знижують рівень автентичності взаємодії, що може негативно впливати на міжособистісні стосунки та культуру спілкування. Наукова новизна статті полягає в комплексному осмисленні змін у міжособистісних комунікаціях, що викликані розвитком і доступністю технологій штучного інтелекту. Автором пропонуються три сценарії майбутнього міжособистісних комунікацій: оптимістичний, де технології ШІ доповнюють спілкування, підвищують його доступність та ефективність, але при цьому не виключають емоційного складника і звичних відносин між людьми, песимістичний, де ШІ формалізує комунікацію, зменшуючи потребу в людських взаємодіях, що призведе до соціальної ізоляції і втрати довіри в міжособистісному спілкуванні, а також оптимальний сценарій, за якого ШІ виступатиме допоміжним інструментом для рутинних завдань, а ключові аспекти міжособистісного спілкування, за деякими винятками, залишаться у сфері людської взаємодії. Висновки. Інтеграція технологій ШІ у міжособистісні комунікації потребує великої відповідальності і збалансованого підходу. Для уникнення ризиків дегуманізації та стандартизації мовлення потрібно впроваджувати етичні й нормативні правила, забезпечувати прозорість роботи алгоритмів та зберігати культурну різноманітність у спілкуванні. Впровадження ШІ має супроводжуватися розвитком комунікативних навичок людей, що зменшить негативні наслідки та дасть змогу ефективно використати потенціал цих технологій для покращення міжособистісної взаємодії.

«Стримінгова революція» у відеоіндустрії та аудіовізуальній культурі (до 20-річчя YouTube)

Ігор Печеранський — 2025-03-20

Мета статті — проаналізувати феномен «стримінгової революції» на прикладі кейсу YouTube як важливого етапу еволюційної трансформації відеоіндустрії та аудіовізуальної культури в цифрову епоху. Результати дослідження. Стверджується, що «стримінгова революція», яка розпочалася з запуску таких платформ онлайн- відео, як YouTube у 2005 р. та Netflix у 2007 р., не просто поглибила метаморфози екосистем відеоіндустрії та телебачення, а й переросла у 2010-х рр. у «стримінговий вибух», ефект від якого продовжує змінювати сучасне суспільство й аудіовізуальну культуру, яка складається з користувачів/просьюмерів як співтворців цифрового інтерактивного аудіовізуального ландшафту, що реалізують креативні задуми та інтенції з допомогою стримінгових платформ (user-generated content (UGC)). Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше розглянуто відеоплатформу YouTube як флагмана «стримінгової революції» в аудіовізуальній культурі початку XXI ст., що впродовж 20 років займає провідні позиції в галузі та розвиває цифровий аудіовізуальний ландшафт на новому еволюційному етапі. Висновки. «Стримінгова революція», ініційована YouTube та Netflix, суттєво вплинула на онтологічну структуру аудіовізуального ландшафту, в якому посилилися інтерактивні тенденції і, як наслідок, користувацький досвід зазнав радикальних метаморфоз, тоді як користувачі завдяки різним віртуально-культурним діям (візуалізації, підпискам, лайкам — дизлайкам, коментарям тощо) перетворилися на просьюмерів — важливих суб’єктів соціальної думки та аудіовізуальної критики. «Стримінгова революція» на чолі з YouTube запускає механізм гібридизації в інтерактивному аудіовізуальному ландшафті, тобто йдеться про злиття стійких екосистем (кіно та телебачення) з новими інтерактивними можливостями, наданими гіперкомунікацією, унаслідок чого виникає нова аудіовізуальна екосистема (OTT-екосистема), що відкрита для нових жанрів, об’єднань та аудіовізуальних типологій.

Збереження гастрономічної ідентичності в умовах російсько-української війни: постановка проблеми

Олена Плюта — 2025-03-20

Мета статті — актуалізувати та розглянути проблему захисту і збереження гастрономічної ідентичності, що передбачає спробу концептуалізації та аналізу трансформації її семантики під впливом російсько-української війни. Результати дослідження. Наголошено на необхідності виходу за межі туризмознавчого підходу до трактування гастрономічної ідентичності та зміни (в сенсі розширення) її семантичного поля у фокусі культурологічного дискурсу. Запропоновано авторську дефініцію гастрономічної ідентичності, яка є важливим теоретичним концептом, що розкриває вагомість цього феномену для утвердження культурної ідентичності у воєнний час. Наукова новизна дослідження полягає у спробі концептуалізації гастрономічної ідентичності та окресленні її ролі у боротьбі з «руським міром» за українську культурну та кулінарну спадщини, що не було предметом окремого розгляду. Висновки. В умовах російсько-української війни, яка супроводжується формуванням множинної ідентичності та хаотизацією саморепрезентацій серед багатьох груп українців, збереження та захист гастрономічної ідентичності та спадщини є одним із пріоритетних завдань. Саме гастрономічна ідентичність, яка стосовно України є органічною та автентичною, здатна постати фундаментальною основою панукраїнської ідентичності. Гастрономічну ідентичність можна визначити як характеристику окремої людини або групи (народу чи нації), що поділяють сталі габітуалізовані гастрономічні практики та об’єднані способами приготування та споживання страв, рецептура яких сформувалася під впливом географічних умов, історичного контексту, релігійних принципів, етнічного розмаїття та особливостей побутування, і, що найголовніше, саме ці практики визначають і категоризують окремих індивідів чи групи, а також формують бачення себе у світі та приналежність до певного способу життя.

Культурна спадщина в Україні: ініціативи щодо збереження та оптимізації захисту

Юлія Трач — 2025-03-20

Мета статті — виявити ініціативи різного характеру на рівні держави, фахової спільноти, активістів та ін. щодо культурної спадщини України в умовах російської збройної агресії. Результати дослідження. Висвітлено ініціативи міжнародних організацій, громадськості та представників сфери культури щодо збереження та оптимізації захисту культурної спадщини в Україні в умовах війни. Звернено увагу на дослідження фахівців, які, зокрема, акцентують на необхідності розробок, спрямованих на відновлення об’єкта архітектури після ураження різними типами зброї. Розглянуто міжнародні заходи (конференції, форуми), ухвалені резолюції, рекомендації, декларації щодо культурної спадщини в Україні, співпрацю з міжнародними організаціями, освітні ініціативи, результати секторальних аналізів і звітів, документаційні ініціативи за підтримки українських і закордонних організацій. Наукова новизна полягає у виявленні ініціатив різного характеру на рівні держави, фахової спільноти, активістів та ін. щодо культурної спадщини України в умовах російської збройної агресії і на цій підставі підтвердження необхідності застосування комплексного підходу до її ефективного захисту, що охоплює законодавчі ініціативи, міжнародну співпрацю, застосування цифрових технологій та активну участь громадянського суспільства. Висновки. Акцентовано, що збереження культурної спадщини України в умовах російської збройної агресії є критично важливим завданням, яке потребує комплексного підходу та залучення різних рівнів управління — від державних органів до міжнародних інституцій і громадянського суспільства. Україна активно інтегрує міжнародні ініціативи та юридичні механізми для посилення захисту своєї культурної спадщини. Спільні проєкти з реставрації та охорони спадщини, підтримка волонтерських рухів та освітні ініціативи є важливими елементами загальної стратегії збереження культурної спадщини. Проєкти, спрямовані на документування пошкоджень, цифрову інвентаризацію та створення електронних реєстрів культурних пам’яток, значно підвищують рівень їхнього захисту. Зрештою, ефективний захист культурної спадщини України можливий лише за умови комплексного підходу, що містить законодавчі ініціативи, міжнародну співпрацю, застосування цифрових технологій та активну участь громадянського суспільства. Синергія цих напрямів забезпечить не лише збереження національних культурних цінностей, але і їхню адаптацію до нинішніх викликів та інтеграцію у глобальний культурний простір.

Правові аспекти використання, експозиції та оцифрування культурної спадщини України

Юлія Черненко — 2025-03-20

Метою статті є аналіз правових інструментів дотримання авторських прав правовласників та можливостей вільного використання творів закладами культури з відкритим доступом для відвідувачів та архівами, що сприятиме законодавчій відповідності й підвищенню правової свідомості працівників цих культурних інституцій. Методи правового та системного аналізу, спостереження і порівняння використано для ілюстрування визначених у законодавстві термінів: «немайнові» та майнові права» авторів музейних, архівних та бібліотечних фондів; «твір» та «оригінальність твору» в контексті оцифрування; підкреслення потреби обов’язкового дозволу авторів на використання їхніх творів через дію майнових прав під час використання, експозиції та оцифрування колекцій закладів культури, що створює певні перепони для вільного ознайомлення з сучасними творами; проведення думки, що оновлений закон України має низку винятків, що дають змогу музеям, архівам та бібліотекам безоплатно використовувати й експонувати оригінали творів образотворчого та ужиткового мистецтва, фотографічні твори, ілюстрації тощо; виявлення, що закон передбачає безкоштовне цифрове відтворення творів для їх збереження та заміни, що забезпечує можливість оцифрування творів навіть під час воєнних дій. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні важливості дотримання майнових та немайнових прав авторів та правовласників творів, детальному огляді правових винятків щодо використання, експозиції та оцифрування культурної спадщини відповідно до українського законодавства. Подано перелік необхідних документів при оцифруванні, якщо до цього процесу залучаються сторонні організації або фахівці. Висновки. Реалізація окреслених правових норм та винятків забезпечить відповідність діяльності закладів культури чинному законодавству та підвищить рівень правової свідомості серед працівників цих установ у сфері охорони інтелектуальної власності, що дасть змогу забезпечити легальне використання сучасних творів, оптимізувати процеси збереження, популяризації та доступу до культурної спадщини.

Цифрова інклюзія в культурологічному дискурсі

Ірина Швець — 2025-03-20

Мета статті — з’ясувати сутність цифрової інклюзії з погляду культурології, виявити виміри, що роблять вирішальний внесок у формування доступу людей до цифрових ресурсів і володіння ними. Для досягнення поставленої мети застосовано такі методи: аналіз, синтез, контент-аналіз, структурно-функціональний, узагальнення. Результати дослідження. Наголошено, що цифрова інклюзія — це акт надання окремим особам і спільнотам, зокрема особам з обмеженими можливостями, усіх необхідних ресурсів для використання цифрових технологій та отримання пов’язаних з ними можливостей. Акцентовано, що цифрова інклюзія є світоглядною універсалією, що дає змогу вибудовувати модель пропорційного доступу всіх сегментів споживацької аудиторії до культурного продукту та послуг. Наукова новизна. Виявлено виміри, що роблять вирішальний внесок у формування доступу людей до цифрових ресурсів і володіння ними, а також встановлено напрями і водночас переваги застосування цифрової інклюзії: забезпечення повноцінного життя, рушійна економічна трансформація, подолання соціальних викликів, сприяння інклюзивним, ефективним і підзвітним системам управління. Висновки. Підсумовано, що цифрова інклюзія в культурних і креативних індустріях — об’єктивна реальність сучасного гуманістичного громадянського суспільства, що передбачає трансформацію ціннісного ставлення до цифрової освіти всіх без винятку категорій громадян, необхідність оптимізації традиційних форм, методів і засобів реалізації доставлення культурного продукту/послуги до реципієнта та його поширення відповідно до інновацій ІКТ як ефективного інструментарію сучасних культурних і креативних індустрій, трансформацію системи навчання цифровим комунікаціям для всіх соціальних та вікових категорій громадян, професійну підготовку кадрів культурно-мистецької галузі для роботи в умовах цифрової інклюзії.

Культура штучного інтелекту, чат-ботів та емодзі як новий етап культурної комунікації в цифрову епоху: їхній вплив на соціальність і пов’язані суперечності

Інна Шевель — 2025-03-20

Метою статті є дослідження впливу сучасних технологій, таких як мова емодзі, чат-ботів і штучного інтелекту (ШІ) на культурну комунікацію, соціальну взаємодію та формування людської соціальності, а також з’ясування природи суперечностей, що виникають у процесі використання цих інструментів, їхнього потенціалу у створенні нових форм соціальної взаємодії, здатності провокувати соціокультурні конфлікти й породжувати тривоги. Результати дослідження. В ході аналізу встановлено, що мова емодзі є унікальним культурним явищем, який поєднує універсальність з культурною специфікою. Однак її багатозначність часто призводить до непорозумінь у міжкультурній комунікації. Вплив чат-ботів і ШІ на соціальну взаємодію визначається їхньою здатністю імітувати людську комунікацію, проте це викликає занепокоєння щодо втрати автентичності спілкування та можливого зростання залежності від автоматизованих рішень. Крім того, встановлено, що ШІ та чат-боти можуть допомагати у врегулюванні конфліктів, але водночас провокують нові суперечності через обмеженість алгоритмів і пов’язані з ними етичні проблеми. Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні подвійної природи впливу цифрових технологій на культурну комунікацію. З одного боку, ці інструменти сприяють появі нових можливостей для взаємодії, а з іншого — провокують конфлікти, пов’язані з проблемами культурної ідентичності, соціальної адаптації та знецінення соціальних цінностей. Особливу увагу приділено ролі емоційних інструментів, таких як емодзі, які можуть і посилювати, і зменшувати комунікативну напругу в цифровому середовищі. Висновки. У сучасному світі технології мови емодзі, чат-ботів і ШІ стали невід’ємною частиною сучасної культурної комунікації, однак їхня інтеграція в суспільні процеси потребує глибокого аналізу та критичного осмислення. Для зменшення соціокультурних ризиків необхідно працювати над удосконаленням алгоритмів штучного інтелекту, враховувати культурну специфіку та забезпечувати етичне використання цифрових інструментів у комунікаційних процесах. Стаття також окреслює перспективні напрямки подальших досліджень у сфері цифрової соціальності, зокрема щодо впливу ШІ на формування культурних норм і поведінкових моделей у суспільстві.

Феномен наслідування крізь призму особливостей фан-культури та фендомів початку XXI століття

Михайло Поплавський — 2025-03-20

Мета статті — дослідити феномен наслідування з урахуванням особливостей сучасної фан-культури. Запропонувати наукові основи комплексного аналізу феномену наслідування в сучасних формах і практиках фендому. Результати дослідження. У перші десятиліття XXI ст. трансформація соціокультурного середовища вплинула на зміну філософсько-світоглядного підходу до феномену наслідування. Зокрема, під впливом партисипативних практик традиційне наслідування фанатами зовнішніх рис або внутрішніх якостей відомих персон поступилося місцем творчій інтерпретації їхнього образу та творчості. У фан-культурі та фендомах цей процес супроводжується освоєнням нового простору цінностей і сенсів через медіавплив, який сприяє рефлексивному конструюванню суб’єктом власної ідентичності завдяки відтворенню та переосмисленню поведінкових моделей кумира. Наукова новизна. Дослідження феномену наслідування полягає в узагальненні наукових здобутків щодо проблематики сучасної фан-культури та форм і практик фендому. Висновки. Підсумовано, що дослідження феномену наслідування в соціокультурних практиках перших десятиліть ХХІ ст. є важливим завданням сучасної культурології. У фан-культурі цей процес поєднує традиційні механізми з новітніми цифровими технологіями, сприяючи появі унікальних форм наслідування. Розвиток медійного середовища значно розширив можливості наслідування, охоплюючи як реальних людей (акторів, блогерів, селебріті), так і віртуальних персонажів (героїв книг, фільмів, аніме). Водночас зміни у світогляді та партисипативні практики змістили акцент із простого копіювання на творчу інтерпретацію образу кумира. Фан-культура стає простором конструювання нової ідентичності, що впливає на поведінку, думки й емоції учасників. Масова популяризація таких практик, як косплей, фанфікшн та цифрове наслідування, сприяє творчому самовираженню особистості та змінює традиційні форми дозвілля.

Цифрова культурна політика Великої Британії: історичні аспекти та основні питання

Олена Губернатор — 2025-03-20

Мета статті — розглянути історичні аспекти й основні питання, пов’язані з формуванням цифрової культурної політики у Великій Британії в першій третині ХХІ ст. Результати дослідження. Наголошено, що поглиблена конвергенція цифровізації та глобалізації впродовж останніх десятиліть є важливим чинником реформування культурної політики, а формування нової екосистеми цифрової культури, особливо на постковідному етапі, актуалізувало пошуки надійних платформ культурної політики, які дають змогу урядовим і неурядовим організаціям, пов’язаним з культурними секторами, максимально залучити інновації та забезпечити приріст знання. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше розглянуто британський кейс цифрової культурної політики в українському культурологічному дослідницькому полі з акцентом на потенціал цифрових інновацій у процесі розширення внутрішнього та міжнародного охоплення культурних секторів країни. Висновки. Наразі Велика Британія є однією з передових країн у світі, де чітко усвідомлюють важливість підтримки цифрової діяльності, спрямованої на охоплення аудиторії, інновації у сфері художнього виробництва або розвиток ефективних бізнес-практик. Фокусування уваги на цифрових розробках як ефективних інструментах для британських культурного ринку та м’якої сили свідчить, що британці пов’язують пріоритети цифрової культурної політики країни з її міжнародним іміджем, а масштаб досліджень у цьому напрямі та політичної підтримки, попри наявні виклики та проблеми, не лише демонструє важливість партнерської роботи (між урядовими та неурядовими структурами), а й постає своєрідним прикладом для інших країн, враховуючи Україну, що працюють над власними стратегіями розвитку культурного та креативного секторів.

Фанфікшн і постфольклор як форми колективної творчості у цифровому середовищі: компаративний аналіз

Інна Гурова — 2025-03-20

Метою статті є культурологічне дослідження феноменів фанфікшну та постфольклору як форм колективної творчості у цифровому середовищі, визначення їх спільних рис та відмінностей. Результати дослідження. Розглянуто інтерактивну природу цифрової культури, здійснено аналіз взаємодії між авторами й аудиторією в обох феноменах, що відображає трансформацію споживачів культурних продуктів у співтворців. Постфольклор і фанфікшн розглянуто як приклади поєднання традиційних та інноваційних підходів до створення культурних текстів, що базуються на колективному досвіді. Встановлено, що цифрові середовища сприяють поширенню та розвитку цих форм творчості, зокрема через формування спільнот і розширення можливостей для експериментування. За допомогою компаративного аналізу виявлено спільні риси та відмінності фанфікшну та постфольклору як форм колективної творчості у цифровому середовищі. Наукова новизна полягає в комплексному порівнянні двох ключових феноменів сучасної популярної культури у цифровому середовищі — фанфікшну та постфольклору, що дозволяє виявити їхні спільні риси та принципові відмінності. Висновки. Цифрове суспільство перетворює сучасну культуру на гнучку, відкриту та інтерактивну сферу, де роль традиційних посередників зменшується, а можливості для творчості й самовираження зростають. Фанфікшн і постфольклор є новими формами колективної творчості, які відображають сучасні можливості цифрового суспільства. Вони демонструють, як цифрові технології стимулюють культурну участь аудиторії, перетворюючи її зі споживача на співтворця. Користувачі можуть створювати власний культурний простір, споживаючи контент, який відповідає їхнім інтересам. Незважаючи на спільні риси, ці феномени мають суттєві відмінності, які визначають їхні функції та роль у культурному просторі.

Креативні індустрії: визначення, контекстуальні відмінності та ключові аспекти аналізу

Світлана Федоренко — 2025-03-20

Мета статті — визначити специфіку сучасних креативних індустрій крізь призму їх наукового осмислення. Результати дослідження засвідчили: сучасний світ визначається стрімким розвитком і поширенням креативних індустрій, що є важливим чинником як для культурного, так і для економічного прогресу. Креативні індустрії охоплюють широкий спектр галузей, таких як музика, кіно, мистецтво, дизайн, відеоігри та ін. Вони не лише забезпечують розваги та естетичне задоволення, а й стимулюють інновації та економічне зростання. Завдяки їх розвитку з’являються нові робочі місця, зростає експорт і відбувається залучення інвестицій. Водночас креативні індустрії відіграють важливу роль у соціокультурному розвитку. Вони стимулюють творчість, сприяють міжкультурному діалогу та збереженню культурної спадщини. Крім того, креативні індустрії є потужним інструментом м’якої сили, здатним підвищувати престиж країни на міжнародній арені та привертати увагу до її культурного й інтелектуального потенціалу. Сьогодні спостерігається еволюція становлення креативних індустрій як поняття та явища в контексті соціокультурного розвитку сучасного вітчизняного суспільства. Наукова новизна полягає в осмисленні поняття креативних індустрій і зумовлена актуальністю та глибиною теоретичного аналізу, результати якого в межах проведення емпіричних досліджень у галузі креативних індустрій можуть бути використані як теоретична основа. Висновки. Креативні індустрії відіграють важливу роль у структурі вітчизняної економіки, а також характеризуються потужним розвитком та інноваційними трансформаціями, що сприяє активній модернізації вітчизняного теоретичного змісту цієї сфери з акцентом на розвиток та удосконалення її механізмів. Це зумовлює необхідність продуктивних наукових пошуків, об’єктом яких є креативні індустрії, особливо в аспекті вітчизняної та регіональної специфіки.

Музичний проєкт як складник фестивального руху: історіографія питання

Михайло Харченко — 2025-03-20

Мета статті — здійснити історіографічний аналіз проблематики музичного проєкту як складника фестивального руху і ширше — як музичної індустрії в українському науковому дискурсі перших десятиліть ХХІ ст., окреслити перспективи подальшого культурологічного осмислення цього явища масової культури. Результати дослідження. Виявлено та систематизовано теоретичні здобутки щодо вивчення сутності проєктів, зокрема у сфері культури (І. Андрощук, Л. Комарніцька, Л. Обух та ін.), соціокультурного проєктування (Т. Калита, Т. Заряжко), безпосередньо музичних проєктів (А. Бондаренко, І. Романів та ін.), музичних фестивалів, почасти ідентифікованих як проєктів (С. Бережник, С. Виткалов, Д. Зубенко й ін.). Констатовано ототожнення процесу проведення фестивалів (концертів) із проєктною діяльністю, що не відповідає дійсності, оскільки проєкт — це результат проєктно-технологічної діяльності, результат оригінального плану, цільове завдання, сукупність дій, процес керування змінами та ін. Наукова новизна полягає в узагальненні напрацювань культурологів і мистецтвознавців щодо проєктів, зокрема музичних, з’ясування їхньої сутності, особливостей та практики проведення, констатуванні неправомірного розгляду деяких фестивалів як проєктів, а також в окресленні перспектив подальшого культурологічного осмислення цього явища масової культури. Висновки. Констатовано активне дослідження теоретичних і практичних аспектів проєктування у сфері культури. Акцентовано, що наразі проєкт тлумачиться під різними кутами зору, зокрема музичний проєкт розглядається як платформа для обміну досвідом, культурного обміну, майданчик не лише для виступів тощо, а й проведення презентації, експозиції та ін. Звернено увагу на ототожнення процесу проведення фестивалів (концертів) із проєктною діяльністю, що не відповідає дійсності. Акцентовано, що передпроєктна аналітика — це «фундамент» проєкту, необхідний інструмент його моніторингу та комплексного оцінювання. Її застосування необхідне на всіх етапах життєвого циклу проєкту.

Постаті національно-відроджувального руху у контексті української театральної біографістики

Оксана Цисельська — 2025-03-20

Мета статті — виявити основні підходи щодо зображення героїв національно- відроджувального руху в контексті української театральної біографістики, з’ясувати їхній вплив на розвиток української культури. Результати дослідження. Звернено увагу на знакові постаті української культури, що активно сповідували національно-відроджувальні ідеї боротьби українського народу за свободу та незалежність. Акцентовано на спроби осмислити біографічний складник українського театрального мистецтва за радянських часів, зокрема в театрі «Березіль» Л. Курбаса. Розкрито використання діяльності українських театрів, насамперед театральної біографістики як пропагандистської технології за радянських часів. Констатовано, що лише після набуття незалежності українська театральна біографістика отримала сильний поштовх до свого розвитку та пошуку нових підходів щодо зображення героїв національно-відроджувального руху. Наведено приклади зображення героїв національно-відроджувального руху в контексті української театральної біографістики в умовах незалежності України, зокрема після Майдану і в умовах російсько-української війни. Наукова новизна полягає в узагальненні основних підходів та особливостей щодо реалізації національно-відроджувальних ідей у контексті української театральної біографістики за радянських часів і в період незалежності України. Висновки. Національно-відроджувальні ідеї в українському театрі пов’язані з певними історичними подіями, які мотивували діячів мистецтва на основі власних переконань, ідеалів, принципів сповідувати ідею вільного й незалежного існування української нації. Важливість та дієвість театрального мистецтва у формуванні загальної думки, політичних поглядів, соціальної оцінки певних історичних подій серед широких верств населення вивела театральну біографістику у жанр, який здатен представити культурного героя нації та забезпечити поширення національно-патріотичних, визвольних ідей через дію художнього образу. Кон’юктурно-політичні аспекти діяльності театрів періоду радянської України використовували біографістику як пропагандистську технологію, що допомагала керувати свідомістю більшості й забезпечувала спотворене бачення саме національно-визвольних ідей українського народу. Незалежність України давала змогу театральному мистецтву вільно, без остраху вести мову про національних героїв, які сповідували ідеї визвольної боротьби, та формувати відкриті засади театральної біографістики задля виховання свідомих громадян незалежної держави.