Питання культурології

«Філософська» складова культури «Русского мира», або (за їхнім прислів’ям!) – «дураку и грамота во вред»

Сергій Безклубенко — 2024-05-02

Мета статті — проаналізувати соціально-політичне явище, яке йменується претензійним терміном «Русский мир», через призму квазіфілософських «ізмишлєній» низки російських мудрагелів, зокрема й особливо В. Соловйова, вигадки якого видаються за нібито науково-теоретичні обґрунтування правомірності та навіть історичної обумовленості існування оцього «міра». Водночас розкривається маніпулятивний характер тлумачення понять, з яких складається цей термін. Результати дослідження. Упродовж останніх століть ця своєрідна спільнота (конгломерат різних уярмлених народів і племен, що безпідставно привласнили собі назву Росія) безпардонно порушувала, не кажучи вже про колонізацію сусідніх територій, міжнародний спокій, ввергаючи людство у воєнні зіткнення. І за всіма цими злочинами — політика, основу якої визначає нав’язлива месіанська ідея: побудувати особливий світовий порядок — «Русский мир». Попри всю маніпулятивну тьмяність цього поняття, жахіття злочинів, вчинених так званою Росією на шляху втілення його у життя, достатньо виразно окреслюється людожерський зміст мети. Наукова новизна. У статті з’ясовано ідеологічне підґрунтя появи та позачасове існування феномену «Русский мир», яке призвело до розумового схиблення великої маси людей. Висновки. Зміст писань В. Соловйова про «русскую идею» зводиться до обґрунтування «богообраності» так званого «російського» народу, обстоювання того, що саме на Росію Бог поклав місію здійснити надуману «всеєдність». Абстрагувавшись від церковно-релігійного лушпиння, більш-менш виразно постає сокровенна суть «русской идеи»: досягнення всесвітнього значення (якщо не панування!) Росії з усіма її «лихами». Сьогодні світ з жахом переживає чергове «запалення» цієї потворної російської хвороби під назвою «рашизм». Звинувачення України та «колективного Заходу» у фашизації достоту нагадують ситуацію, відображену в російському ж прислів’ї «с больной головы на здоровую». Тепер сама історія дає відповідь: так жити людям не слід.

Родинний етос у формуванні та розвитку творчих талантів Квітки Цісик: культурологічний вимір

Маріанна Головкова — 2024-05-02

Мета статті — дослідити родинний етос і його роль у формуванні та розвитку творчих талантів Квітки Цісик. Результати дослідження. Застосування просопографічного методу уможливило дослідити родинний етос як унікальне середовище формування та розвитку творчих талантів Квітки Цісик, збереження та трансляції духовних ідеалів, культурних цінностей від однієї епохи до іншої. Прослідковано чітку спрямованість на виховання патріотизму та відтворення національних традицій у родині. Культурологічний потенціал біографізму дав змогу проаналізувати соціокультурну та мистецьку практику ключових персон родини співачки — батька Володимира, матері Іванни, сестри Марії у взаємозв’язку з відомими діячами української діаспори. Активна творча діяльність Квітки Цісик була одним зі способів втілення та збереження національної ідентичності. Матеріали дослідження можуть бути підґрунтям для подальших наукових розвідок творчої постаті Квітки Цісик як амбасадора української культури. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше досліджено роль родинного етосу у формуванні та розвитку творчих талантів Квітки Цісик. До наукового обігу введено інформацію про культурницьку діяльність представників найближчого родинного оточення Квітки Цісик як носіїв і репрезентантів української традиційної культури в іншомовному середовищі. Висновки. Родинний етос розглянуто як соціокультурний вимір формування та розвитку творчих талантів співачки. Важливе місце в контексті дослідження впливу родинного етосу на творче становлення співачки займали зв’язки родини Цісиків з відомими діячами української діаспори. Активна концертна діяльність в родинному тандемі була одним з етапів динамічного входження у світ музики, а також способом національної самоідентифікації. Синергія культурних традицій і мистецька спрямованість в родині сприяли духовному розвитку та цілісному творчому зрощенню Квітки Цісик, яка стала продовжувачем спадкових взаємин у межах кількох поколінь. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в поглибленому вивченні творчості Квітки Цісик як феномену української культури.

Танцювальні традиції українців у період літнього календарного циклу: етнокультурні рефлексії

Лілія Савчин — 2024-05-02

Мета статті — проаналізувати танцювальні традиції свят українців у період літнього календарного циклу, концептуалізувати традиції танцю через механізм етнокультурних рефлексій. Результати дослідження сфокусовані на загальнонаукових методологічних орієнтирах діалектичного (уможливив виявлення закономірних етапів хореографічної культури), історико-генетичного (актуалізував танцювальні традиції в сучасних умовах), аксіологічного (підпорядкував традиції естетичним цінностям в універсумі етнокультурних рефлексій), міждисциплінарного (залучив наукові теорії суміжних галузей пізнання і комплексного характеру гуманітарних наук) підходів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що сучасна наукова парадигма «етно» потребує уваги у сфері традицій, зокрема популяризації самобутності танцювальних традицій літнього календарного циклу в практиках творчої діяльності й етнокультурних рефлексіях. Висновки. Трансформація культурного життя нині спонукає до осмислення наукових культурологічних джерел, які висвітлюють використання традицій у життєтворчості українців. Ефективне залучення традицій танцю в практику життєтворчості передбачає їхню актуалізацію і можливість виокремлювати з небуття творчість минулих епох, уможливлює збереження свят та обрядів для їх подальшого відтворення. Вочевидь консолідується людність у просторі інтеграційного механізму в джерелах етнокультурних рефлексій. Застосування принципів філософії, культурології, історії мистецтва, музики, психології в діяльності етнокультури формує середовище, в якому етнокультурні рефлексії виконують роль архетипів у певній семіосфері. З’ясовано, що танцювальні традиції українців у період літнього календарного циклу втілюють естетизацію урочистого спілкування, демонструють колективність і свободу комунікативних зв’язків, виражають прагнення молоді у сфері рекреації, вакацій, дозвілля в умовах урочистостей і святкування. Динамічно-тілесні норми, канони, зразки, їх танцювальні варіанти трансформують образи руху в етнокультурні патерни, де традиції літнього календарного циклу уможливлюють творення художнього образу та вдосконалюють хореографічну семіотику, в епіцентрі якої етнокультурна рефлексія скеровує танець у сферу культурної пам’яті.

Проблеми вивчення української культури в контексті здобутків і втрат українців:

Микола Тимошик — 2024-05-02

Мета статті полягає в з’ясуванні обставин виникнення науково-просвітницького задуму та умов написання професором Іваном Огієнком доти не читаного в університетах російської імперії предмета. Йдеться про намір автора дослідити історію виявлення в США написаного в Україні рідкісного тексту, обґрунтувати особливості методології та змісту вивчення української культури у творі професора І. Огієнка та виокремити низку сильних сторін цього твору. Результати дослідження містять детальний аналіз праці Івана Огієнка «Українська культура», висвітлюючи її значення та вплив. Акцентується на кількох ключових моментах: 1. Автор ефективно виконав своє культурологічне завдання, зосередившись на специфічних аспектах української культури. 2. Робота демонструє чітку структуру, зосереджену навколо шести основних компонентів, що формують національну культуру. 3. Широка та різноманітна джерельна база, включаючи рідкісні рукописи та офіційні документи. 4. Підкреслюється системний підхід автора до викладу та аналізу причин, витоків і наслідків русифікації українців. 5. Текст характеризується читабельністю завдяки поєднанню наукового та публіцистичного стилів. Ці аргументи підкреслюють значення та вплив праці Івана Огієнка на українську культуру, що робить її цінним джерелом для дослідників і читачів. Наукова новизна дослідження полягає в розкритті раніше невідомих аспектів і значення твору професора Івана Огієнка для вивчення української культури. У висновках зазначається, що дослідження Івана Огієнка має велике значення в контексті вивчення української культури. Аргументи для цього твердження охоплюють найсильніше антиімперське, антиросійське і антирадянське спрямування твору, ефективний спосіб виведення опонентів на чисту воду, доступний стиль викладу, системність та доведеність причин, витоків і наслідків русифікації українців. Ця праця залишається актуальною й сьогодні, оскільки відображає реалії новітньої російсько-української війни та боротьбу українців за свою державність, право бути українцями та мати свою правду і волю.

Мок’юментарі та документалістика «змішаних форм» в аудіовізуальній культурі XX століття

Мирослава Чайка — 2024-05-02

Мета статті — проаналізувати специфіку жанрової мутації та конкретні прояви трансформації художньо-естетичної системи документалістики на прикладі мок’юментарі, що допоможе з’ясувати місце зазначеної жанроформи в аудіовізуальній культурі. Результати дослідження. Розглянуто контекст становлення художньо- документального кіно на початку XX ст. Досліджено специфіку мок’юментарі у проєкції розвитку документалістики «змішаних форм» впродовж минулого століття, зокрема на конкретних прикладах. Доведено, що документалістика «змішаних форм» і мок’юментарі є важливими агентами формування культурного та аудіовізуального ландшафтів ХХ ст. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у статті вперше розглянуто мок’юментарі як жанровий напрям документалістики «змішаних форм» та результат аудіовізуальної гібридизації. Висновки. Становлення кіномистецтва супроводжувалося видовими дифузіями на кшталт стилізації під інформаційну хроніку. На базі художньої практики режисерів-ігровиків впродовж 20–50х рр. XX ст. виникає документалістика «змішаних форм» як жанр кінематографічної творчості, в якому поєднуються елементи документального кіно з художніми або експериментальними засобами і який характеризується використанням різних технік монтажу, включаючи комбінування архівних матеріалів з перформативними елементами, анімацією та акторською грою. У другій половині XX ст. під впливом філософії та естетики постмодерну особливого поширення та популярності набуває мок’юментарі, що обумовлено бажанням документалістів експериментувати з жанровими формами та структурою фільмів, спробами більше вплинути на глядача через емоційну залученість і актуалізацію соціально важливих проблем.

Тенденції розвитку дистанційного та онлайн-навчання в Україні в умовах пандемії COVID-19 та воєнних дій (на прикладі КНУКіМ)

Ігор Бондар — 2024-05-02

Мета статті — проаналізувати тенденції розвитку дистанційного та онлайн- навчання в Україні в умовах пандемії COVID-19 та воєнних дій; представити досвід Київського національного університету культури і мистецтв у процесі адаптації до нових умов викладання та навчання. Результати дослідження. Розглянуто технічні, організаційні та педагогічні виклики, пов’язані з переходом на дистанційне та онлайн- навчання в контексті загострення санітарно-епідеміологічної ситуації, воєнних дій та нестабільного геополітичного стану. Наголошено на важливості підготовки професорсько- викладацького складу до роботи в дистанційному форматі та забезпечення належного рівня технічної підтримки студентів. Розглянуто питання підтримки соціально- психологічного стану та захисту прав студентів на якісну освіту в кризових умовах. Особлива увага приділяється розвитку партнерства між закладами вищої освіти, державними структурами та громадськими організаціями з метою забезпечення сталого функціонування системи освіти та підтримки військовослужбовців. Наукова новизна полягає в аналізі взаємодії екзогенних факторів, таких як пандемія та воєнні дії, зі структурами та принципами дистанційного навчання, що визначило специфіку ефективності та адаптивності системи дистанційного та онлайн-навчання в закладах вищої освіти до кризових ситуацій. Висновки. У дослідженні запропоновані шляхи удосконалення організації дистанційного та онлайн-навчання в закладах вищої освіти з урахуванням специфіки воєнних дій і глобальної кризи в галузі охорони здоров’я. Наголошено на пріоритетності гуманістичного та інноваційного підходів до навчання, спрямованих на психологічну підтримку студентів та збереження якості освітнього процесу. Дослідження відкриває нові перспективи для адаптації дистанційних освітніх програм і технологій відповідно до змін у контексті суспільного середовища, що може сприяти кращому опануванню інформації студентами з урахуванням сучасних викликів та задач.

Особливості рецепції цифрового public art як інокультурної практики: закордонний та український досвід

Євген Вербецький — 2024-05-02

Мета статті — виявити особливості рецепції цифрового public art в урбаністичному просторі сучасного міста. Результати дослідження. У статті досліджено проблематику рецепції цифрового public art в західній та східній культурі; уточнено поняття «публічний простір» та «public art»; розглянуто цифрові технології як ефективний інструментарій оновлення інокультурних практик, представлених у сучасному урбаністичному просторі на прикладі public art. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в сучасній вітчизняній культурології розглянуто особливості рецепції цифрового public art як інокультурної практики на прикладі закордонного та українського досвіду. Висновки. Public art визначає культурні межі, твори мистецтва, матеріальні носії культури та їхнє значення, широку участь і взаємодію в публічному просторі сучасного міста. Станом на початок третього десятиліття ХХІ ст. практики public art зазвичай репрезентовані у нових формах, зокрема в цифровому форматі. На сучасному етапі художні вираження засобами інокультурних практик і взаємодія з урбаністичним простором виходять за межі простої естетики, перетворюючись на засіб соціальних коментарів і міжкультурних досліджень, та можуть кинути виклик чинним нормам у публічному просторі міста. Дослідження цифрового public art в урбаністичному просторі сучасного міста крізь призму концепції інокультурних практик виявило, що: особливості рецепції доцільно розглядати крізь призму культурного контексту та моделювання соціальними умовами; відмінності рецепції на Заході та Сході полягають у використанні різних поглядів щодо репрезентації візуального світу цифрового public art як у геометричному, так і в метафоричному сенсі; східні та західні практики цифрового public art створюють різні психологічні стани причетності або «приналежності», викликають культурно-специфічне відчуття ідентичності. Цифровий public art, представлений у сучасному урбаністичному просторі України, є складним, багатоаспектним феноменом, дослідження якого є призмою для ідентифікації національної культурної стратегії.

Культура використання даних: до питання концептуалізації

Олена Губернатор — 2024-05-02

Мета статті — роз’яснити та описати предметну сферу культури даних у її кореляції до інформаційної культури, визначити набір когнітивних ознак й обґрунтувати онтологічні уявлення про культуру використання даних, яка сьогодні відображає динаміку цифрових процесів і трансформацій. Результати дослідження. Проблематизовано концепт культури використання даних у контексті трансформації міждисциплінарного поля науки та наголошено на необхідності продукування фундаментальних знань про цю сучасну практику. Поглиблено та розширено концептуалізацію феномену культури використання даних через додавання до нього напрацювань у галузі інформаційних студій і культурологічних рефлексій. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в межах українського культурологічного дискурсу розглянуто концептуальні засади культури використання даних як сукупності соціокультурних і технічних практик, наголошено на необхідності їх подальшого міждисциплінарного аналізу. Висновки. В епоху цифрової трансформації дані стали критично важливим активом бізнесу, політики, суспільства тощо. Розвиток культури використання даних як соціальних, технічних і культурних характеристик, цінностей та практик, які впливають/визначають характер виробництва, створення, отримання, обробки, зберігання, спільного та повторного використання даних окремими особами, організаціями, урядами та спільнотами є одним із ключових напрямів розвитку інформаційної та цифрової культури у ХХІ ст. Культура даних у проєкції дослідницьких пріоритетів передбачає грамотність, ухвалення рішень на основі даних, доступність, довіру та зобов’язання керівництва, а також макро- (інтереси корінних народів), мезо- (організаційні та міжорганізаційні ініціативи), мікро- (навички і компетенції осіб) та технологічний (дані та пов’язана з ними інфраструктура) рівні.

Кінофестиваль «Молодість»: історія становлення і специфіка функціонування

Яна Зарічна — 2024-05-02

Мета статті — надати побіжний огляд історії становлення і виявити специфіку функціонування кінофестивалю «Молодість» в сучасній Україні. Результати дослідження. Наголошено, що у століття «кліпового мислення» кінофестиваль є одним з небагатьох місць, де можна дивитися фільм, не зупиняючи його, не перемотуючи вперед-назад, що дає змогу глядачам і кінематографістам терпляче спілкуватися, обговорювати фільми та ідеї, проголошувані в них. Зазначено, що кінофестиваль «Молодість», діяльність якого повністю відповідає міжнародним стандартам, відзначає кінофільми за категоріями Міжнародної конкурсної програми, Національної конкурсної програми короткометражних фільмів та ін. Констатовано недостатню представленість на конкурсі українських фільмів, оскільки вітчизняні режисери прагнуть презентувати їх насамперед на міжнародних фестивалях у Каннах, Берліні, Венеції та ін. Наукова новизна полягає в простеженні історії становлення і виявленні специфіки функціонування кінофестивалю «Молодість» в сучасній Україні. Висновки. Підсумовано, що кінофестиваль «Молодість» протягом усіх років свого функціонування робить значний внесок у розвиток молодого професійного кіно, незважаючи на кризи, пандемії та війну, сприяє професійному зростанню кінематографістів у процесі інтеграції їхньої творчості у світовий кінопроцес, наслідуванню творчих традицій українського кінематографу. Резюмовано, що «Молодість» — це платформа для змістовних дискусій навколо кіно та кіноіндустрії, альтернативний канал розповсюдження некомерційних фільмів, місце відкриття нових імен, талантів і робіт, і навіть ретроспективного кіно, це колективний простір для інтерпретації та обговорення, прогнозування, планування подальшого розвитку кіногалузі. «Молодість» пропонує спільний та унікальний досвід, коли «зустрічаються» фільми, погляди, ідеї та люди, ба більше, — це демократичний спосіб контекстуалізувати історії про світ та інших людей.

Проєкти у сфері культури як інструмент посилення культурної присутності України у світі

Олеся Комарніцька — 2024-05-02

Мета статті — систематизувати проєкти у сфері культури, підтримані Українським інститутом та Українським культурним фондом, виявити тенденції процесу посилення культурної присутності України у світі. Результати дослідження. Констатовано, що питаннями підтримки проєктів у сфері культури, що реалізуються за кордоном, займається низка українських державних і недержавних інституцій, чи не першорядну роль серед яких виконують Український інститут та Український культурний фонд. Протягом останніх років ці інституції, артикулюючи питання, актуальні для України і водночас для міжнародного порядку денного, у ролі спікерів та учасників представляють Україну на численних форумах, конференціях, конгресах, семінарах і вебінарах, самітах, онлайн-дискусіях; ініціюють проведення мистецьких фестивалів і виставок, кінопоказів, музичних і літературних подій, перформансів тощо, пропонують іноземній аудиторії до перегляду інсталяції, анімовані проєкції, віртуальні подорожі та ін.; популяризують і заохочують до вивчення української мови; проводять різні інформаційні кампанії, взаємодіючи у такий спосіб із закордонною громадськістю та соціальними медіа; здійснюють дослідження щодо підвищення ефективності своєї діяльності і, відповідно, залучення ширшого кола зацікавлених осіб до проєктів як своєрідної форми культурної діяльності. Наукова новизна одержаних результатів полягає у введенні в науковий обіг даних про проєкти, реалізовані за кордоном за фінансової підтримки Українського інституту та Українського культурного фонду з метою посилення культурної присутності України у світі, а також виявлення відповідних тенденцій. У висновках підсумовано, що діяльність Українського інституту та Українського культурного фонду, які надають грантову підтримку, є показовим свідченням високої затребуваності підтримки програм і проєктів у сфері культури та мистецтва. Наголошено, що Український інститут та Український культурний фонд, безперечно, плідно здійснюють промоцію української культури, утім посилення культурної присутності України у світі потребує скоординованих дій з культурними представництвами за кордоном, українськими митцями і громадськими діячами, культурними менеджерами, благодійними фондами та іншими культурними інституціями.

Віртуальні музеї України як засоби збереження історичної пам’яті в умовах війни

Людмила Кузнецова — 2024-05-02

Мета статті — визначити роль віртуальних музеїв у збереженні історичної пам’яті та культурної спадщини під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Результати дослідження ґрунтуються на узагальненні конкретних фактів запровадження віртуальних музеїв в Україні напередодні й під час повномасштабної війни, аналізі онлайн-ресурсів, зокрема сайтів віртуальних музеїв. Визначено особливості й тенденції розвитку віртуальних музеїв в умовах війни. Основними є такі: практично усі новостворені віртуальні музеї підпорядковані темі війни, їх об’єднує мета, з одного боку, збір і збереження інформації про події війни, факти знищення культурної спадщини, злодіяння росіян; з іншого — донесення правди про події війни для всього світу; деякі віртуальні музеї виконують функції благодійних аукціонів, на сайті яких відбувається продаж артефактів для залучення коштів на підтримку ЗСУ і постраждалого населення під час війни тощо. Наукова новизна одержаних результатів полягає в систематизації фактичного матеріалу щодо появи та діяльності віртуальних музеїв в Україні (насамперед з використанням технологій віртуальної реальності), виявленні особливостей і тенденцій функціонування віртуальних музеїв в умовах війни, уведенні в науковий обіг інформаційних матеріалів щодо новостворених віртуальних музеїв. Висновки. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що з початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну (з 24 лютого 2022 р.) запроваджено низку віртуальних музеїв, хоча на сьогодні в Україні є невелика кількість музеїв, які працюють тільки в режимі онлайн. Вони відрізняються структурною та функціональною різноманітністю, проте завжди перебувають у віртуальному просторі та, якщо порівнювати з традиційними музеями, пропонують багато переваг насамперед щодо збереження інформації про російсько-українську війну, привернення уваги всього світу до подій в Україні. В умовах війни віртуальні музеї не лише важливі, але й необхідні, оскільки є потужним інструментом не тільки збору та збереження артефактів війни, а й доступу до цих артефактів в будь-який час з будь-якої точки світу. Роль віртуальних музеїв України як засобів збереження історичної пам’яті незамінна.

Війна в Україні в контексті діяльності українських івент-агенцій (2022–2023 рр.)

Тарас Кузьменко — 2024-05-02

Мета статті — cхарактеризувати діяльність івент-агенцій під час збройної російської агресії, розкрити їхню переорієнтацію з культурно-мистецьких заходів на соціально-культурні та громадські проєкти. Проаналізувати вплив подієвих заходів на підтримку інформаційного та культурного простору України та її популяризацію у світі. Результати дослідження. У статті досліджено діяльність та призначення івент- агенцій під час збройної російської агресії та в умовах воєнного стану, класифікувавши їх за такими напрямами, як: докорінне перепрофілювання роботи івент-агенцій або їх припинення, переорієнтація діяльності завдяки новим форматам роботи у зв’язку з війною, перетворення на івент-агенції закладів культури. Розкрито основні напрями діяльності івент-агенцій та їхній вплив на популяризацію української культури і мистецтва. Проаналізовано соціальні і культурні проєкти в контексті волонтерської допомоги. Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі діяльності івент- індустрії в сучасних умовах війни. Виокремлено та систематизовано переорієнтацію івент-агенцій на соціальні та волонтерські проєкти, окреслено специфічні умови, які впливають на їхню діяльність. Висновки. З огляду на повномасштабне вторгнення та воєнний стан з’ясовано роль івент-агенцій у переорієнтації на соціально-політичні громадські проєкти, зокрема в питаннях підтримки війська, патріотичного виховання, громадського єднання та соціальної активності. Підкреслено активізацію на освітні, соціальні та благодійні івенти, що впливає на розвиток національної культури. Розкрито активну участь івент-агенцій у волонтерських і доброчинних акціях. Це дає змогу стверджувати, що івенти є важливими регуляторами соціального та політичного життя під час війни.

Актуальні проблеми та перспективи розвитку музеїв просто неба на сучасному етапі

Артем Позняк — 2024-05-02

Мета статті — розглянути аспекти формування та розвитку скансенів, їх види й особливості функціонування, насамперед через призму проблемних реалій в Україні. Результати дослідження. Висвітлено основні історичні факти створення скансенів у світі, аспекти й типологію музеїв просто неба в Україні. Розглянуто проблематику трактування поняття «скансен»; акцентовано на тому, що це не тільки традиційні музейні заклади, що працюють з відвідувачами, а й центри дозвілля. Представлено специфіку найважливіших проблем функціонування сучасних скансенів в Україні, перспективи їх можливого розвитку. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше перспективи діяльності музеїв просто неба розглянуто через призму проблематики сьогодення в культурній сфері, а також російсько-української війни та її руйнівних факторів. Висновки. Основна місія скансенів — донести до майбутніх поколінь унікальність архітектури, побуту, традицій природокористування наших предків в умовах, максимально наближених до автентичних. Адаптація до нових інформаційно-цифрових викликів, захист культурного та музейного надбання, особливо під час воєнної російської агресії, є перепоною в культурній сфері України. Знищення культурно-історичного надбання українського народу все частіше відбувається цілеспрямовано, з усвідомленням агресором особливого статусу таких предметів та об’єктів, тож про повноцінну роботу скансенів і їх культурно-дозвіллєву діяльність в умовах воєнного стану говорити майже неможливо. А перспективи їх функціонування, якби не військова російська агресія, цілком вивели б роботу музеїв просто неба на новий рівень. Однак реалії та небезпека сьогодення, на жаль, змушують лише сподіватися, що руйнувань і жертв більше не буде; попереду ще тривалий післявоєнний період відновлення та реконструкції.

Семантика героїчного образу в американській кінокультурі початку XXI століття

Микита Сурнін — 2024-05-02

Мета статті — розглянути особливість семантики героїчних образів в американській кінокультурі початку XXI століття на прикладі бойовиків і кінокоміксів. Результати дослідження. Установлено, що світ кінематографу та кінокультура насичені образами героїв, вони є основою більшості повнометражних фільмів. Проаналізовано, що творці бойовиків і кінокоміксів, як носії американської культури та менталітету, усвідомлено чи несвідомо втілювали в кіноперсонажах важливі для американців цінності. Наведено приклади дій героїв на екрані, які мають цілком відповідний цим цінностям сенс, а тлумачення способу дій героїв і вилучення цих сенсів дає змогу наочно побачити особливості культури США, цінності, норми й особливості світогляду американців у XXI столітті. Кіногерої XXI століття в американській кінокультурі мають більше можливостей (цифрових і технологічних) у боротьбі зі злом і несправедливістю. Висловлено припущення, що режисери американського масового кіно через образи кіногероїв передають на екрані ті соціальні проблеми, які обов’язково торкнуться душі глядача. За допомогою масового кінематографу США створюють для себе сприятливий, привабливий образ, прищеплюють американським і закордонним глядачам свої ідеї, які транслюють через улюблених кіногероїв. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше розглянуто аспекти та характеристики героїчних образів на прикладі бойовиків і кінокоміксів американської кінокультури на початку XXI століття. Висновки. Американські кінофільми засновані на красі дійових осіб, особистій привабливості, поліпшенні людей, їхній силі врятувати країну та світ загалом. Американські актори — це соціальний ідеал певних груп населення США, тому вони й не можуть бути замінені типажем, адже уособлюють риси образів героїв-рятівників і супергероїв. Семантика образів в американському кіно є простим і чітким поділом персонажів на «хороших» і «поганих», які втілюють добро та зло. По суті, образи героїв бойовиків і супергероїв кінокоміксів та моделі їхньої поведінки — це і є форми демонстрації еталонів справедливості, моралі, душевних переживань і прагнення досягти великих цілей.