Питання культурології http://issues-culture-knukim.pp.ua/ <p>У «Питаннях культурології» висвітлюються актуальні питання теорії та історії української і світової культури. «Питання культурології» є журналом відкритого доступу. Всі статті вільні для перегляду, читання, завантаження та друку. Матеріали можуть бути корисні для науково-педагогічних працівників, науковців, аспірантів та студентів, а також для широкого загалу читачів</p> <p>«Питання культурології» публікує статті, що стосуються різних культур, у вигляді оригінальних дослідницьких статей з такої тематики: культурологія; теорія та історія української та світової культури; вивчення і збереження культурної спадщини; музейні дослідження; філософія культури; лінгвокультурологія; методи дослідження культури; культура та релігія; культурно-дозвіллєвої діяльністі; культура як цінність та феномен буття; аналітика сучасних культурологічних дискурсів та ін.</p> <p>Збірник «Питання культурології» Наказом Міністерства освіти і науки України № 374 від 13.03.2017 р затверджено як наукове фахове видання України, в якому можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук.</p> <p>Видання включено до Переліку наукових фахових видань України (категорія «Б») відповідно до наказу МОН України від 24.09.2020 року № 1188 за спеціальністю 034 «Культурологія».</p> <p>Державним комітетом телебачення і радіомовлення України видано Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації № 7951 Серія КВ від 06.10.2003.</p> <p><strong>ISSN:</strong> 2410-1311 (Print), <strong>ISSN:</strong> 2616-4264 (Online)</p> <p><strong>Рік заснування:</strong> 2003</p> <p><strong>Періодичність друку</strong> – 2 рази на рік (квітень, жовтень)</p> <p><strong>Мова:</strong> українська, англійська (змішаними мовами)</p> <p><strong>Засновник:</strong> Київський національний університет культури і мистецтв</p> <p><strong>Адреса засновника:</strong> вул. Є. Коновальця, 36, м. Київ, Україна, 01133</p> <p><strong>Адреса редакційної колегії:</strong> Наукова бібліотека, вул. Є. Коновальця, 36, каб. 1, м. Київ, Україна, 01133</p> <p><strong>Головний редактор:</strong> Михайло Поплавський – д-р пед. н., проф., Київський національний університет культури і мистецтв (Україна).</p> <p><strong>Заступник головного редактора: </strong>Юрій Горбань — канд. культурології, доц., Київський національний університет культури і мистецтв (Україна).</p> <p><strong>Відповідальний секретар:</strong> Валерій Кушнарьов – канд. культурології, доц., Київський національний університет культури і мистецтв (Україна).</p> <p><strong>E-mail:</strong> issues.culture@knukim.edu.ua</p> <p><strong>Телефон:</strong> <a href="tel:+380445296138">+38 (044) 529-61-38</a></p> <p>Всі матеріали поширюється на умовах ліцензії <a href="https://creativecommons.org/licenses/by/4.0/legalcode" target="_blank" rel="noopener">Creative Commons Attribution 4.0 International License</a>, яка дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства цієї роботи і першої публікації в цьому журналі. Автор зберігає авторські права і права на публікацію без обмежень.</p> <p>«Питання культурології» відображається в таких базах даних: <br /><a href="https://www.base-search.net/Search/Results?type=all&amp;lookfor=issues-culture-knukim.pp.ua&amp;ling=1&amp;oaboost=1&amp;name=&amp;thes=&amp;refid=dcresen&amp;newsearch=1" target="_blank" rel="noopener"><strong>BASE</strong></a>, <a href="https://search.crossref.org/?q=2410-1311" target="_blank" rel="noopener"><strong>Crossref</strong></a>, <a href="https://doaj.org/toc/2616-4264?source=%7B%22query%22%3A%7B%22filtered%22%3A%7B%22filter%22%3A%7B%22bool%22%3A%7B%22must%22%3A%5B%7B%22terms%22%3A%7B%22index.issn.exact%22%3A%5B%222410-1311%22%2C%222616-4264%22%5D%7D%7D%5D%7D%7D%2C%22query%22%3A%7B%22match_all%22%3A%7B%7D%7D%7D%7D%2C%22size%22%3A100%2C%22sort%22%3A%5B%7B%22created_date%22%3A%7B%22order%22%3A%22desc%22%7D%7D%5D%2C%22_source%22%3A%7B%7D%7D" target="_blank" rel="noopener"><strong>DOAJ</strong></a>, <a href="https://kanalregister.hkdir.no/publiseringskanaler/erihplus/periodical/info.action?id=500277" target="_blank" rel="noopener"><strong>ERIH PLUS</strong></a>, <a href="https://europub.co.uk/journals/29694" target="_blank" rel="noopener"><strong>EuroPub</strong></a>, <a href="https://scholar.google.com.ua/citations?hl=uk&amp;user=pSmGQhQAAAAJ" target="_blank" rel="noopener"><strong>Google Scholar</strong></a>, <a href="https://journals.indexcopernicus.com/search/details?id=51058" target="_blank" rel="noopener"><strong>Index Copernicus</strong></a>, <a href="https://www.journalfactor.org/journal-detail/JF4961/issues-in-cultural-studies/" target="_blank" rel="noopener"><strong>Journal Factor</strong></a>, <a href="http://miar.ub.edu/issn/2410-1311" target="_blank" rel="noopener"><strong>MIAR</strong></a>, <a href="http://journalseeker.researchbib.com/view/issn/2410-1311" target="_blank" rel="noopener"><strong>ResearchBib</strong></a>, <a href="https://www.researchgate.net/journal/Pitanna-kulturologii-2410-1311" target="_blank" rel="noopener"><strong>ResearchGate</strong></a>, <a href="https://www.scilit.net/journal/4113948" target="_blank" rel="noopener"><strong>Scilit</strong></a>, <a href="http://ulrichsweb.serialssolutions.com" target="_blank" rel="noopener"><strong>Ulrich's Periodicals Directory</strong></a>, <a href="https://www.worldcat.org/title/1127429782" target="_blank" rel="noopener"><strong>WORLDCAT</strong></a>, <a href="http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&amp;I21DBN=UJRN&amp;P21DBN=UJRN&amp;S21STN=1&amp;S21REF=10&amp;S21FMT=juu_all&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=20&amp;S21P01=0&amp;S21P02=0&amp;S21P03=PREF=&amp;S21COLORTERMS=0&amp;S21STR=Pkl" target="_blank" rel="noopener"><strong>Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського</strong></a>, <a href="http://journals.uran.ua/search/category/245" target="_blank" rel="noopener"><strong>Наукова періодика України (УРАН)</strong></a>.</p> Kyiv National University of Culture and Arts uk-UA Питання культурології 2410-1311 ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ В КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНИХ ВИКЛИКІВ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256905 <p>Мета статті — визначити сутність та специфічні особливості прояву екологічної культури сучасної молоді в контексті екологічних викликів як чинника нормального існування цивілізації та успішного розв’язання сучасних екологічних проблем. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні загальнонаукових теоретичних методів аналізу, синтезу, абстрагування, спостереження, які дозволили розкрити особливості прояву екологічної культури сучасної молоді. Дослідження проявів екологічної культури сучасної молоді вимагає застосування міждисциплінарного підходу, що базується на комплексному поєднанні методів і принципів низки соціогуманітарних наук (культурології, екології, соціології, філософії, педагогіки, психології та права). Системний підхід до формування екологічної культури дозволив визначити роль та значення окремих елементів, які формують екологічну культуру особистості, їх взаємозв’язок та взаємозалежність. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні дефініцій екологічної культури сучасної молоді як певної системи. Висновки. Екологічна культура особистості розглянута як частина загальнолюдської культури, система соціальних відносин, суспільних та індивідуальних морально-етичних норм, поглядів, установок та цінностей, які стосуються взаємин людини та природи. Особливості прояву екологічної культури сучасної молоді в контексті екологічних викликів є невід’ємною частиною національної культури, що формується в суспільній свідомості та поведінці людей протягом життя та діяльності поколінь безперервною екологічною освітою й просвітою. Екологічна культура сучасної молоді є своєрідним відображенням цілісності світу на основі його практичного та духовно-інтелектуального осмислення, а її прояви відбуваються на підставі екологічних знань, безпечних та екологічно чистих технологій, норм, цінностей та навичок поведінки, сприйняття та почуттів, відповідного належного законодавчого закріплення, що поширюються на всю систему активності людства.</p> Тетяна Іванівна Биркович Світлана Петрівна Паламарчук Віктор Іванович Биркович Авторське право (c) 2022 Биркович Тетяна Іванівна, Паламарчук Світлана Петрівна, Биркович Віктор Іванович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 101 111 10.31866/2410-1311.39.2022.256905 КУЛЬТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ З ДОКУМЕНТАМИ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ЕФЕКТИВНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256906 <p>Мета статті — визначити специфіку інформаційно-документаційного забезпечення управлінських рішень та дослідити вплив на формування електронного урядування як форми організації ефективного державного управління. Методологія дослідження ґрунтується на методах аналізу і синтезу, а також принципах об’єктивності та системності (для розуміння процесу організації роботи з управлінськими документами та електронного документообігу; для визначення основних принципів електронного урядування і підвищення ефективності діяльності державних органів). Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значущості залучення інноваційних технологій в інформаційно- документаційне забезпечення. Висновки. Визначено, що використання новітніх технологій покращує якість управлінських рішень та пришвидшує роботу з документами. У такий спосіб відбувається формування нових управлінських відносин, побудованих на знаннях та інформації. Наголошено, що для оперативного управління інформаційним ресурсом та ефективного прийняття управлінських рішень постає потреба у впровадженні електронного документообігу як сукупності технологій, що оптимізує і змінює роботу органів влади. Доведено, що впровадження електронного документообігу безпосередньо пов’язане з електронним урядуванням як формою організації державного управління. Перевагами електронного урядування є прозорість та відкритість публічної адміністрації, економія матеріальних і часових ресурсів, оптимізація управління та підвищення якості надання адміністративних послуг, ефективність витрачання бюджетних коштів та скорочення витрат на утримання державного апарату, якісне надання адміністративних послуг, зменшення корупції в органах влади, забезпечення умов для розвитку електронної демократії через визначення населенням послуг, що надаватиме уряд, а також формування позитивного образу держави й суспільства.</p> Наталія Анатоліївна Гайсинюк Авторське право (c) 2022 Гайсинюк Наталія Анатоліївна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 112 127 10.31866/2410-1311.39.2022.256906 УКРАЇНСЬКІ ОСОБЛИВОСТІ «ЖІНОЧОГО МІЛІТАРІ» В СОЦІАЛЬНІЙ МЕРЕЖІ FACEBOOK http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256907 <p>Мета статті — означити особливості «жіночих мілітарі» в українській культурі початку ХХІ ст. на матеріалах візуального контенту соціальної мережі Facebook. Українським «жіночим мілітарі» ми називаємо усталені у 2014–2021 рр. на рівні фрейму масової культури зображення (передусім фотографічні) жінок у військовому однострої, з мілітарними атрибутами, часто в реальній бойовій обстановці. Методологія дослідження поєднала кількісні (контент-аналіз, статистичні підрахунки) і якісні (структурний семіотико-семантичний аналіз) методи з культурологічною інтерпретацією результатів. Проаналізовано майже 2,5 тис. фото жінок у військовому однострої у фейсбук-акаунтах, які відображали різні контексти — жінка на військовій службі, жінка в реальних бойових діях, жінка на командних посадах у ЗСУ, жінка у військовому вбранні як штучний медіаоб’єкт. Наукова новизна — уперше «жіноче мілітарі», що в більшості розвинутих культур функціонує як модний стиль, розглянуто як відображення реального факту дедалі зростаючого залучення жінок до реальної служби в ЗСУ або їх участі в добровольчих військових формуваннях на сході Україні та втілення «войовничості» як риси українського національного характеру. Висновки. Визначено, що насправді «жіночі мілітарі» на реальній війні не становлять більшості, переважають зображення жінок за традиційними видами економічної активності та просте позування. Жінки навіть на командних посадах у ЗСУ частіше публікують приватні фото, ніж фото з офіційних церемоній, оскільки не розглядають військову службу як важливий соціальний ліфт. З’ясовано, що більша частина українських «жіночих мілітарі» корелятивно до трендів медіаглобалізму почасти постановна. У подібних фото зображення сконцентроване навколо вроди, жіночості героїні. Це демонструє суперечливість поступу фемінізму в українській культурі — одночасне розширення соціальних можливостей жінок і підкреслення архаїчного трактування їх гендеру.</p> Костянтин Володимирович Кислюк Авторське право (c) 2022 Кислюк Костянтин Володимирович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 128 140 10.31866/2410-1311.39.2022.256907 СУЧАСНІ СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ ІНКЛЮЗІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЇВ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256913 <p>Мета статті — уточнити поняття інклюзії в контексті стратегії розвитку музейних закладів; дослідити актуальні соціокультурні практики інклюзії в діяльності музеїв України та визначити тенденції їх розвитку. Методологія дослідження базується на загальнонауковому принципі об’єктивності, структурно-функціональному й аналітичному методах під час аналізу соціокультурних практик інклюзії в діяльності музеїв. З огляду на сучасний стан музейної справи в Україні систематизовано та узагальнено основні теоретичні здобутки проблеми; показано, що тема дослідження на сучасному етапі не має комплексного відображення у вітчизняній науковій літературі. Наукова новизна полягає у визначенні основних векторів розвитку соціокультурних практик інклюзії в діяльності вітчизняних музеїв, дослідженні найуспішніших проєктів українських музеїв в контексті стратегії розвитку музейної галузі. Висновки. З’ясовано, що для сучасної музейної галузі України формування нової реальності та смислів через осмислення практик забезпечення доступу і створення інклюзивного середовища є однією із найважливіших тенденцій розвитку. Визначено, що соціокультурні практики інклюзії в діяльності музеїв являють собою сукупність практик та інструментів, спрямованих на подолання соціальної ексклюзії. Доведено, що музейна інклюзія — це процес, серед характерних ознак якого постійний пошук ефективних методик та форм, які враховують питання багатоманітності, навчають співіснувати з відмінностями і розглядаються як стимул у прилученні музейної аудиторії до надбань історико-культурної спадщини. Інклюзія як музейна концепція знаходиться у стані постійного розвитку і є на сьогодні важливою складовою музейної політики та стратегій, які орієнтовані на подолання причин і наслідків нерівності, дискримінації та ексклюзії. Доведено, що вітчизняний музейний простір значно розширився через залучення партнерів для реалізації міждисциплінарних та міжмузейних інклюзивних проєктів. Визначено перспективні вектори розвитку інклюзивних практик в українських музеях.</p> Юлія Миколаївна Ключко Авторське право (c) 2022 Ключко Юлія Миколаївна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 141 150 10.31866/2410-1311.39.2022.256913 СВЯТО І БУДЕННІСТЬ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ВИМІРИ ПРОТИСТАВЛЕННЯ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256915 <p>Мета статті — визначити основні соціокультурні особливості свята у протиставленні буденності. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових та спеціальних методах наукового пізнання, інтегрованих з культурології, соціології, філософії, що сприяло міждисциплінарному синтезу наукової рефлексії. Соціокультурний підхід дав змогу проаналізувати свято та буденність на основі парадигмальної єдності: соціум — культура — людина. Всебічний аналіз предмета вивчення уможливили принципи об’єктивності та неупередженості. Наукова новизна полягає у дослідженні свята як соціокультурного феномену у вимірах повсякденності, адже нині свято змінює своє функціональне навантаження, істотно впливає на характер не лише святкового, а й буденного часу, тобто визначає основні риси стилів життя та повсякденності, набуваючи ознак актуального соціокультурного феномену. Висновки. Пізнавальна модель дослідження свята як соціокультурного феномену має ґрунтуватися на низці парадигм, зумовлених особливостями онтологічного сенсу буття людини, насамперед у життєвому вимірі двох невід’ємних дихотомічних явищ повсякденності — святковості та буденності. Єдність яких практично і визначає існування людини як суспільної істоти, включеної в складний організм міжсуб’єктної комунікації на всіх рівнях соціокультурної взаємодії. За допомогою обрядів свято регулює соціокультурні процеси, забезпечуючи природний принцип чергування та своєрідний баланс, що дає змогу людині й суспільству спорадично переключатися та забезпечує відтворення культури на всіх рівнях побутування. Визначено, що свято стає своєрідним душевним поривом, архетипом, який спонукає нас брати участь у святкових заходах, навіть не враховуючи їх роль як релаксуючих чи компенсаторних чинників.</p> Марина Вікторівна Козловська Авторське право (c) 2022 Козловська Марина Вікторівна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 151 159 10.31866/2410-1311.39.2022.256915 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256916 <p>Мета статті — визначити ефективність використання інформаційно-комунікативних технологій у забезпеченні якості здобутої за їх допомогою дистанційної освіти. У статті проаналізовано інтерактивні дистанційні технології навчання, значна увага до яких зумовлена безпосереднім зв’язком з рівнем життя населення, а зміст людського капіталу визначається темпами зростання добробуту залежно від рівня освіти. Методологію дослідження становлять методи аналізу та синтезу, системний, історичний і культурологічний підходи, що дали можливість з’ясувати специфіку дистанційної освіти, прослідкувати етапи становлення та оцінити здатність ІКТ забезпечити її якість. Наукова новизна полягає в аналізі основних переваг та недоліків дистанційної форми навчання та визначенні напрямів вдосконалення використання ІКТ у системі дистанційної освіти. Висновки. На сучасному етапі онлайн-навчання стало основою для надання студентам вільного доступу до знань, покажчиком рівня свободи у виборі закладів вищої освіти незалежно від територіальної віддаленості, можливості навчання у зручний час, темпу засвоєння навчального матеріалу, впливу на конфігурацію навчальної програми та зменшення ризику упередженого ставлення з боку суб’єктів навчальної комунікації. Доведено, що без якісної дистанційної освіти неможливо побудувати сучасну систему безперервного навчання. Її якість має безпосередню залежність відповідності знань та умінь випускників навчального закладу вимогам ринку праці. Наголошено, що забезпечити якість дистанційної освіти можливо через розвиток інформаційно-комунікативних технологій. Водночас оцінка її якості має бути близькою до оцінки якості традиційної очної або заочної освіти та має відповідати однаковим вимогам. Це здійснюється шляхом виявлення чинників (системних елементів), керуючи якими можна забезпечити необхідну якість освіти та оцінити показники організації, процесу й засобів навчання.</p> Оксана Борисівна Кошелєва Олена Анатоліївна Кравчук Оксана Володимирівна Цисельська Авторське право (c) 2022 Кошелєва Оксана Борисівна, Кравчук Олена Анатоліївна, Цисельська Оксана Володимирівна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 160 171 10.31866/2410-1311.39.2022.256916 МЕТОДИКО-ПРАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ МИХАЙЛА КРЕЧКА ПРИ РОБОТІ ЗІ СТУДЕНТАМИ-ХОРМЕЙСТЕРАМИ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ) http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256923 <p>У статті досліджується творчий і життєвий шлях Михайла Кречка, який є уособленням української культурно-мистецької епохи. Понад 40 років присвятив він хоровому мистецтву України та викладацькій діяльності й виховав плеяду талановитої молоді. Метою дослідження є вивчення діяльності М. Кречка як диригента-педагога та порівняльний аналіз педагогічних методів М. Кречка з підходами його сучасника Л. Венедиктова. Методологію дослідження становлять біографічний, історичний, системно-аналітичний, а також культурологічний і мистецтвознавчий підходи для вивчення життєвого шляху М. Кречка, становлення його як диригента і педагога та виявлення методичних принципів, які використовував митець у своїй діяльності. Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні постаті М. Кречка в контексті української культури, розгляді періодів його професійного становлення та аналізі спадкоємності хорової традиції у методах М. Кречка. Висновки. Визначено, що закладені педагогами Київської консерваторії І. Паторжинським та Е. Верьовкою-Скрипчинською професіональне розуміння хорового мистецтва, любов до української пісні та методико-педагогічні принципи у вихованні диригента-хормейстера були вдало реалізовані як у диригентській, так і викладацькій діяльності М. Кречка. Водночас видатному митцю вдалося створити і власні методи викладання. Доведено, що багатий життєвий досвід, навчання у метрів хорового мистецтва України, широкий кругозір та висока ерудиція дали змогу М. Кречку досягти успішних результатів у своїй педагогічній діяльності. Напрацьована методологія митця полягала у студентоцентрованому підході, виявленні специфіки творчого обдарування учня, розвитку самостійного мислення студента, пошуку індивідуальності, перспективах творчого втілення, переосмисленні власної інтерпретації, проведенні паралелей із творчого життя та передачі хорових традицій.</p> Олександр Олександрович Кравчук Авторське право (c) 2022 Кравчук Олександр Олександрович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 172 181 10.31866/2410-1311.39.2022.256923 ІНКЛЮЗІЯ ЯК ОДИН З НАПРЯМІВ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ЧИННИК КУЛЬТУРОТВОРЧОСТІ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256926 <p>Мета статті — узагальнити сучасні інклюзивні практики у контексті культуротворчого чинника розвитку громадянського суспільства та окреслити наявні проблеми у цій царині. Актуальним постає сьогодні питання інклюзії в Україні з огляду на соціальну значущість, недостатню до неї увагу у попередні роки та у зв’язку з загостренням ситуації, пов’язаної з російсько-українською війною, наявністю осіб з інвалідністю. Методологія дослідження базується на загальних методах емпіричних і теоретичних досліджень, зокрема аналізі, синтезі, узагальненні. Теоретичний аналіз наукової літератури, нормативно-правових документів здійснено з метою вироблення концептуального підходу до розгляду явищ інклюзії та безбар’єрності. На основі культурологічного методу виявлено культуротворчий чинник розвитку громадянського суспільства в контексті формування інклюзивного середовища. Метод узагальнення використано для систематизації регіональної інклюзивної практики. Наукова новизна полягає у з’ясуванні наявності культуротворчого чинника в інклюзивному просторі та активації громадянського суспільства у цьому процесі. Висновки. Концепція заявленої теми передбачає використання моделей «людина- людина» з її культурною домінантою та «людина-інклюзивний простір» з культуротворчим підходом до організації безбар’єрності. Аналіз теоретичної основи та практичної ситуації в інклюзивному сегменті України дав змогу окреслити завдання: законодавче забезпечення інклюзивного процесу підзаконними актами; налагодження взаємозв’язку та синергії державних і недержавних інституцій в інклюзивному та безбар’єрному просторі; активізація громадськими інституціями контролюючої функції у питанні безбар’єрності; встановлення діалогу між учасниками інклюзивного процесу; використання іміджетворчих інструментів з метою популяризації інклюзії в інформаційному просторі України; кластерний підхід до організації інклюзивних проєктів. Інклюзія повинна стати природною потребою, ментальною рисою, а пришвидшує цей процес саморозвитку особистості культуротворчий чинник.</p> Руслан Степанович Мохнюк Авторське право (c) 2022 Мохнюк Руслан Степанович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 182 193 10.31866/2410-1311.39.2022.256926 ФЕСТИВАЛІ ЯК ДРАЙВЕРИ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНИХ ІНДУСТРІЙ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256927 <p>Мета статті — проаналізувати актуальні проблеми дослідження фестивалів як драйверів розвитку креативних індустрій у контексті історико-культурологічного підходу. Методологія передбачає застосування сукупності методів наукового дослідження загального та спеціального характеру. Ключовим методологічним підходом дослідження визначено історико-культурологічний, на основі якого проаналізовано розвиток фестивалів кінця ХХ – початку ХХІ ст. у культурологічній думці. Культурологічний підхід дав змогу довести, що фестивалі забезпечують синергію креативних ініціатив, історії, культурних цінностей, звичаїв і традицій, мистецтв і творчості, сприяючи сталому розвитку креативних індустрій та суспільства України загалом. За допомогою аналітико- синтетичного методу виокремлено особливості діяльності фестивалів у креативних індустріях в Україні, систематизовано основні класифікаційні підходи до фестивалів креативних секторів; метод логічного узагальнення використано для теоретичного обґрунтування історико-культурологічного підходу до дослідження ролі фестивалів креативних індустрій; використання прогностичного методу забезпечило можливість узагальнення багатогранності фестивалю як драйвера розвитку креативних індустрій. Наукова новизна полягає у теоретико-методологічній систематизації фестивалів кінця ХХ – початку ХХІ ст. в середовищі креативних індустрій крізь призму історико- культурологічного підходу. Висновки. Доведено, що фестивалі є унікальними, колоритними драйверами розвитку креативних індустрій в Україні, які спонукають до впровадження інновацій та активної синергії з індустріями різних сегментів культурно- креативного простору на основі людиноцентризму.</p> Христина Василівна Плецан Авторське право (c) 2022 Плецан Христина Василівна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 194 209 10.31866/2410-1311.39.2022.256927 СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У КОНТЕКСТІ ІДЕЙ ГУМАНІЗМУ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/257637 <p>Мета статті — виявити особливості сучасних культурологічних досліджень та окреслити перспективи їх подальшого розвитку в контексті гуманістичного дискурсу ХХІ ст. Методологія дослідження. Застосовано принципи діалектичної методології (принцип всебічного розгляду предмета, принцип єдності історичного і логічного, принцип розвитку), системний та компаративний методи, що посприяли виявленню специфіки сучасних культурологічних досліджень, метод порівняльно-історичного аналізу, а також індуктивний і дедуктивний методи. Наукова новизна. Досліджено особливості та перспективи подальшого розвитку сучасної культурології в контексті процесу гуманізації; уточнено поняття «гуманізм» і розглянуто теоретичні розробки провідного неокласичного прагматика П. Курца, який посприяв становленню діяльності науковців, об’єднаних гуманістичним світоглядом; на основі розвитку нової гуманістичної парадигми сформульовано актуальні напрями культурологічних досліджень в Україні у ХХІ ст. Висновки. Сучасна культурологія, як і соціогуманітарні науки загалом, виконує найважливішу соціальну функцію — ліквідування, заповнення та компенсації світоглядних прогалин. Зі свого боку, джерелом культурологічних прогалин є негативна ідентичність, подолання якої можливе за рахунок гуманізації соціальних відносин засобами гуманітаризації пізнання і комунікації. Звернення до аналізу сучасних явищ культури доводить актуальність тем наукових досліджень, включення культурології в реалії сьогодення як важливого чинника формування нового гуманізму. Водночас наукові інтереси культурологів повинні охоплювати максимально широку сукупність явищ, процесів і тенденцій, що характеризують різноманітні аспекти культури в контексті гуманістичної парадигми.<br>Динаміка трансформаційних процесів суспільства ХХІ ст., зумовлених розвитком гуманістичних ідей, може стати предметом вивчення поколінням молодих учених. Подальший розвиток культурологічних досліджень у системі координат людських цінностей, споглядання загальнолюдського культурного простору і діалогу різних духовних традицій, основи комунікаційних процесів сприятимуть посиленню соціальної стабільності, моральній реконструкції та консолідації, поширенню загальноприйнятих цінностей тощо.</p> Михайло Михайлович Поплавський Авторське право (c) 2022 Поплавський Михайло Михайлович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 210 219 10.31866/2410-1311.39.2022.257637 ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА МОВУ ЯК НЕВІД’ЄМНУ ЧАСТИНУ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256928 <p>Мета статті — розглянути особливості та форми впливу глобалізації як невід’ємної частини культури суспільства, наслідки цього процесу на мови інших народів з огляду на глобальне поширення англійської мови; визначити позитивні та негативні сторони впливу глобалізації на сучасну українську мову; продемонструвати необхідність співіснування обох мов (української, англійської), враховуючи збереження мовної ідентичності від надмірного проникнення англомовних запозичень. Методологія охоплює дослідження, аналіз та узагальнення з метою продемонструвати вплив глобалізації та її наслідки для мов, зокрема української, у сучасному світі. Наукова новизна. У статті розглянуто мовне питання в контексті глобалізації за сучасних тенденцій: перетворення англійської мови в єдину глобальну мову міжнародного спілкування та процесу масового вимирання мов; досліджено мовну ситуацію в країнах Європи та пострадянського простору; проаналізовано вплив англійської мови на сучасну українську мову. Висновки. Постіндустріалізм став причиною входження людства в епоху глобалізації. Ця концепція заснована на принципі уніфікації. Зросла інтеграція між країнами та культурами. На цьому етапі діалог культур відбувається на тлі глобалізації. Отже, будь-який процес у мові (українській, англійській тощо) не можна розглядати ізольовано, а лише в контексті всіх чинників, що визначають його. Усі ці процеси мають як позитивний, так і негативний вплив на існуючі мови. Інтеграція у світову спільноту без багатомовності сьогодні неможлива, оскільки сучасний світ уже багатомовний. З огляду на те, що життя поділено на сфери — є мова бізнесу, техніки, науки й побутова мова повсякденного спілкування, мова літератури та мистецтва. Тому слід розуміти, що в Україні є необхідність володіння обома мовами (йдеться про українську та англійську) на належному рівні.</p> Наталія Іванівна Сарновська Марина Олександрівна Антонівська Авторське право (c) 2022 Сарновська Наталія Іванівна, Антонівська Марина Олександрівна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 220 228 10.31866/2410-1311.39.2022.256928 ТУРИЗМ ЛЬВІВЩИНИ ПЕРЕД ВИКЛИКАМИ КОРОНАКРИЗИ ТА ВОЄННОГО КОНФЛІКТУ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256929 <p>Мета статті — проаналізувати тенденції розвитку туризму Львівщини, обумовлені впливом пандемії коронавірусу та воєнної агресії проти України. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні теоретичних та емпіричних методів гуманітарних досліджень, методів логічного і культурологічного аналізу. Наукова новизна одержаних результатів полягає в аналізі тенденцій розвитку туризму Львівщини, обумовлених впливом пандемії коронавірусу і воєнної агресії проти України, та зверненні уваги на потребу розробки стратегії відновлення і подальшого розвитку туризму у післявоєнний період, зважаючи на наявні теоретичні напрацювання і світовий практичний досвід, обравши власний шлях відновлення галузі. Висновки. Враховуючи досвід країн, які досягли вражаючих успіхів у розвитку туризму, що автоматично вплинуло на підвищення добробуту їх населення, туризм, особливо культурний, після закінчення війни варто піднести на рівень пріоритетних галузей розвитку держави, позиціонувати Україну як єдиний бренд. Туризм Львівщини, хоч на його відновлення й доведеться витратити не один рік, має усі шанси на подальший ефективний розвиток за рахунок створення високоякісного туристично-рекреаційного продукту та формування конкурентоспроможної на внутрішньому і світовому ринках індустрії туристичних і рекреаційних послуг, забезпечення на цій основі комплексного розвитку території. Наголос на потенційних можливостях, а також культурні механізми та інші форми підтримки галузі повинні допомогти адаптуватися до нової складно передбачуваної реальності з урахуванням ключових трендів у туризмі та наслідків воєнного конфлікту в нашій країні. Тому вкрай важливо при розробці стратегії відновлення і подальшого розвитку туризму у післявоєнний період врахувати наявні теоретичні напрацювання і світовий практичний досвід, обрати власний шлях відновлення галузі, а також взяти до уваги, що цифрова трансформація здатна дати поштовх сталому розвитку туристичної індустрії, головне — правильно і вчасно скористатися необхідними технологіями.</p> Михайло Михайлович Шевелюк Авторське право (c) 2022 Шевелюк Михайло Михайлович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 229 240 10.31866/2410-1311.39.2022.256929 КРЕАТИВНІ КЛАСТЕРИ ЯК СКЛАДОВА КУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНИХ ІНДУСТРІЙ В УКРАЇНІ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256934 <p>Мета статті — виявити особливості діяльності креативних кластерів як складової культурного середовища в Україні у контексті розвитку креативних індустрій перших десятиліть ХХІ ст. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод (для аналізу наукової літератури та матеріалів електронних ресурсів), метод аналогії і порівняння та метод компаративного аналізу (для виявлення спільних і відмінних особливостей організації креативних кластерів в Україні), метод структурно-функціонального аналізу (для розгляду організаційної та діяльнісної складової креативних індустрій), синхроністичний метод (для вивчення креативних кластерів в Україні в єдиному обраному часовому проміжку), метод моделювання та ін. Наукова новизна. Досліджено розвиток креативних кластерів в контексті сучасних соціально-культурних практик в Україні; розглянуто креативні індустрії як сектор культури та виявлено перспективи розвитку творчих галузей; проаналізовано організацію та діяльність креативних кластерів «Довженко- Центр» (Київ), «LOFT Млин» (Запоріжжя), «Чайна фабрика» (Одеса), «Механіка. Інша земля» (Харків), «Фабрика повидла» (Львів) та виявлено особливості їх розвитку як складової культурного середовища в Україні. Висновки. Сприяючи підвищенню конкурентоспроможності країни на регіональному рівні, креативні кластери з’являються в багатьох містах України. Найбільш активний розвиток вони отримали у великих містах, які мають серйозний потенціал для концентрації сфер креативних індустрій на основі чинної перспективної діяльності. Перетворення покинутих урбаністичних просторів на привабливі громадські місця, культурні або мистецькі центри сприяє процесу інклюзії сучасного мистецтва та має велике соціальне значення. Визначено, що основними позитивними ефектами діяльності креативних кластерів у контексті особливостей розвитку культурного середовища в Україні є розвиток і популяризація сучасного мистецтва; залучення творчої молоді урбаністичного простору; творче виховання містян; формування творчих активів.</p> Катерина Віталіївна Яцько Авторське право (c) 2022 Яцько Катерина Віталіївна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 241 248 10.31866/2410-1311.39.2022.256934 ТРАНСГУМАНІЗМ У СИНХРОННО-ДІАХРОННОМУ ВИМІРІ КУЛЬТУРИ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ, ТИПОЛОГІЯ І ПЕРІОДИЗАЦІЯ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256888 <p>Трансгуманістичні інтенції тією чи іншою формою маніфестуються протягом усього існування людства. Однак у культурі кінця XX – початку ХХІ ст. з’являються потужні науково-технічні засоби для втілення трансгуманістичних ідеалів у фізичній реальності, конструювання нової транслюдської реальності. Трансгуманізм набуває самостійного ідеологічного значення, що зумовлює необхідність цілісного та багатогранного культурологічного аналізу його проблематики. Мета статті — концептуалізувати поняття «трансгуманізм», розглядаючи його в широкому культурному контексті, синхронно- діахронному вимірі культурного континууму. Завданнями дослідження є аналіз ключових особливостей основних різновидів трансгуманізму, створення відповідних дефініцій, типології та періодизації, а також аналіз основних тенденцій розвитку трансгуманізму. Комплексне авторське вирішення зазначених вище проблем становить наукову новизну цієї роботи. Методологія дослідження в рамках культурології базується на історико- культурному, синхронно-діахронному, системному, структурному підходах та наступних якісних методах: концептуальний і термінологічний аналіз, типологія та періодизація, компаративний, проблемно-хронологічний аналіз. Висновки. Концептуалізація поняття «трансгуманізм» у синхронно-діахронному вимірі культури надала можливість розробити цілісну типологію та періодизацію трансгуманізму і розробити відповідні дефініції. Авторська типологія трансгуманізму за типом світогляду подана в історико-логічній послідовності виникнення цих типів: 1) сакральний трансгуманізм (ідеалістичний) — міфологічний, магічний, релігійний, ідеалістично-філософський трансгуманізм; 2) секулярний трансгуманізм (матеріалістичний) — матеріалістично-філософський та науково-технологічний трансгуманізм; художній трансгуманізм існує протягом усієї історії людства — спочатку сакральний, а згодом і секулярний. Ці різновиди часто утворюють гібридні форми і співіснують у часі паралельно. Експліковано стійку тенденцію еволюції трансгуманізму від ідеального до матеріального.</p> Людмила Сергіївна Гоц Авторське право (c) 2022 Гоц Людмила Сергіївна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 10 20 10.31866/2410-1311.39.2022.256888 ТЕОРІЯ СУБКУЛЬТУРИ У НАУКОВОМУ НАПРЯМІ CULTURAL STUDIES ТА ЇЇ РОЗВИТОК У КУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256897 <p>Мета статті полягає у розкритті теоретичних засад функціонування субкультури у контексті методології британського наукового напряму Cultural Studies та аналізі тих напрацювань, які знайшли подальший розвиток у культурологічному дискурсі. У статті застосовано загальнонаукові методи: аналіз та синтез були використані при тлумаченні основних робіт теоретиків Cultural Studies та розгляді сучасного культурологічного дискурсу; завдяки системному методу субкультуру розглянуто як єдине ціле з узгодженням функціонування всіх її складових, порівняльний — для зіставлення особливостей та ознак молодіжних субкультур. Наукова новизна полягає у вияві тих аспектів популярної культури, які були проаналізовані британськими дослідниками та їх еволюцію у сьогоденні. Висновки. Вчені Бірмінгемського центру культурних досліджень Cultural Studies запропонували концептуальний апарат опису молодіжних субкультур як «метафор соціальних змін», який не втратив свого значення досі. Вони сформували новий на той час погляд на субкультуру як об’єднання, що чинить опір офіційній культурі через ритуал і стиль. Ядром теорії стало розуміння субкультури як опозиції мейнстриму, як творчості молоді, яка відмовляється бути вірною принципам, запропонованим класовим походженням та батьківською культурою. Теоретичні напрацювання дослідників Бірмінгемського центру культурних досліджень, пов’язаних насамперед з ідеологією неомарксизму, конкуренцією антагоністичних культурних моделей, втратили свою значущість, але більшість ідей реалізувалися у сучасній культурології, в якій центр уваги змістився від субкультурних відмінностей до аналізу життєвих стилів, культур спільнот, культури повсякденного життя. Поняття стилю, важливе для британських дослідників у контексті опору мейнстриму, тепер належить мові споживчого вибору, а також застосовується в аналізі моди. Аналіз ідентичності учасників субкультур через специфічну мову (сленг, жаргон) та субкультурні ритуали призвів до дослідження мовних практик. Поняття субкультури все частіше застосовується не до цілісного способу життя та світогляду, а більше до культурно-дозвіллєвих практик.</p> Інна Володимирівна Гурова Авторське право (c) 2022 Гурова Інна Володимирівна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 21 31 10.31866/2410-1311.39.2022.256897 НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СУСПІЛЬНУ КОНСОЛІДАЦІЮ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256898 <p>Мета статті — з’ясувати вплив національної ідентичності на ступінь суспільної консолідації з огляду на ту важливість, яку має суспільна консолідація для державотворення та ефективності публічного управління. Методологічну основу дослідження сформували аналіз наукової та публіцистичної літератури, досвід багаторічної системної участі автора у державотворчих процесах в Україні, активна нормативно-правова та законодавча діяльність у зазначеному напрямі. Наукова новизна полягає у вивченні взаємозв’язку національної ідентичності та суспільної консолідації, оскільки національна ідентичність посідає особливе місце серед різних типів колективних ідентичностей (релігійної, расової, класової, гендерної тощо) та має потужний консолідаційний потенціал у суспільстві. Суспільна консолідація розглядається як результат згуртування громадян навколо спільних цінностей, вона висвітлюється як вагомий чинник, що впливає на створення сприятливих умов для ухвалення якісних управлінських рішень. Висновки. Встановлено взаємозв’язок між свободою людини та свободою національної спільноти, до якої вона себе самовідносить. Свобода особистісного самовизначення розглядається як базова цінність демократичного суспільства. Обґрунтовано, що стабільність суспільства базується на можливості реалізації цінності особистісного самовизначення. Водночас національна ідентичність аналізується як вагомий чинник безпеки суспільства. Обґрунтовано необхідність інклюзивного розуміння національної ідентичності в сучасному глобалізованому світі. Інклюзивність експлікується як головна ознака по-сучасному прочитаної національної ідентичності. Інклюзивна національна ідентичність розкривається як необхідна компонента, яка забезпечує безпеку громадян і саме фізичне існування країни. Інклюзивна національна ідентичність формує основу для консолідації суспільства, створює необхідні умови для якісного та ефективного публічного управління, яке є неможливим за умов суспільного хаосу.</p> В’ячеслав Анатолійович Кириленко Авторське право (c) 2022 Кириленко В’ячеслав Анатолійович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 32 39 10.31866/2410-1311.39.2022.256898 МЕДИТАЦІЯ І КОМПЕНСАТОРНЕ ОСЯЯННЯ В РЕЛІГІЙНО- МІСТИЧНІЙ КУЛЬТУРІ (КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ) http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256899 <p>Мета статті — висвітлити, з’ясувати та довести положення про те, що очищення при медитативній практиці відрізняється від очищення, виникаючого спонтанно, що представлено в релігійно-містичній культурі. Методологія отримання нових знань ґрунтується на компаративному методі дослідження. Порівнюються різні стани свідомості, які документально засвідчують стани людини в релігійно-містичній культурі, мистецтві. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається такий феномен людської природи, як компенсаторне осяяння. Висновки. Доведено, що очищення при медитативній практиці відрізняється від компенсаторного осяяння, яке виникає випадково і спонтанно, без усілякої практики. Ці феномени знайдені, продемонстровані і доведені в релігійно-містичній культурі. Вони відрізняються від таких станів надсвідомості, як екстаз, катарсис, натхнення, інсайт, атараксія, транс. Екстаз — це психічний стан людини, коли вона захоплена якоюсь подією. Ця захопленість може доводити людину до заціпеніння. Катарсис — це очищення через емоційне потрясіння. Натхнення — це психічний стан людини, що супроводжується появою творчого хвилювання і зростання активності, яка реалізує задум. Інсайт — це раптовий здогад як розв’язати задачу. Атараксія — це душевний спокій, незворушність. Транс — це автоматичність поведінки. Всі ці стани можуть супроводжувати медитативну практику, але вони відрізняються від компенсаторного осяяння як стану припинення. Багатоманітна медитативна практика дає людині різні стани свідомості, або супроводжує їх. Компенсаторне осяяння, яке виникає поза штучною медитативною практикою, має певні риси-характеристики, які у своїй сукупності не має ніякий інший стан людини. За ці риси-характеристики, а також за властивість очищувати психіку від дріб’язкових дій, компенсаторне осяяння в релігійно-містичній культурі позначається як Вище, як Всевишній.</p> Михайло Георгійович Мурашкін Авторське право (c) 2022 Мурашкін Михайло Георгійович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 40 49 10.31866/2410-1311.39.2022.256899 ІСТОРІЯ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС У МЕТОДОЛОГІЇ «НОВОЇ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ» АННАЛІВ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256901 <p>Мета статті — охарактеризувати історію як «культурний процес», спираючись на історіографію школи «Анналів» та періодичних видань — продовжувачів ідей істориків- анналістів. Методологія статті пов’язана з використанням міждисциплінарного підходу у культурології у комплексі із системним методом як ключової методології дослідження. а також застосовано наступні методи досліджень: дедуктивний та індуктивний, діалектичний, а також абстрагування й узагальнення. Наукова новизна полягає у розгляді «нової історичної науки» або ж «нової інтелектуальної історії» школи «Анналів» як фактора, котрий вплинув на становлення культуральних досліджень. Висновки. У статті нами було охарактеризовано школу «Анналів» та проаналізовано її роль у розвитку історіографічної тенденції у культуральних дослідженнях. У роботі було, зокрема, розмежовано історіографію та історію. Перша спирається на вивчення історичної літератури певного предмета та є синонімом історичної літератури. Друга ж постає одночасно і як наука про минуле, і як сукупність фактів минулого. Школу «Анналів» вважають проривом в області історіографії та історії. Вона була реакцією на кризу, котра охопила гуманітарні науки у ХІХ столітті. Школа «Анналів» пов’язана із поняттям «нової історії»: тотальної, всеохоплюючої, проблемної та зосередженої на людині історії, заглибленої у повсякдення. Традиційно говорять про чотири покоління школи «Анналів»: до першого покоління відносять М. Блока та Л. Февра, до другого — Ф. Броделя та Е. Лабрусса, до третього — Ж. Дюбі, Ж. Ле Гоффа, Ф. Арьєса та Е. Ле Руа Ладюрі, нарешті, до четвертого — Б. Лепті, Ж. Ревеля та Ж.-К. Шмітта.</p> Богдана Едуардівна Носенок Авторське право (c) 2022 Носенок Богдана Едуардівна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 50 62 10.31866/2410-1311.39.2022.256901 КУЛЬТУРНІ ТА КРЕАТИВНІ ІНДУСТРІЇ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕНЬ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256902 <p>Мета статті — здійснити порівняльний аналіз методологічних підходів до понять «культурні та креативні індустрії». Імплементація культурних та креативних індустрій в політику багатьох держав та використання культури як «м’якої сили», що формує і зберігає культурну ідентичність й захищає державні інтереси, обумовлює необхідність конкретизації відповідного поняттєвого апарату. Методологія дослідження. Використано компаративний, системний та аналітичний методи, застосування яких дозволило виявити спільне і розбіжне у різних методологічних підходах (модель DCMS, символіко-текстова модель; концентрично-кругова модель; авторсько-правова модель; торговельно- орієнтована модель), що використовуються для означення культурно-креативних секторів у різних країнах світу. Наукова новизна полягає у систематизації наявних теоретичних напрацювань щодо проблеми поняття «культурні та креативні індустрії» в сучасній культурології; проаналізовано та схарактеризовано трансформаційні процеси, що позначилися на змістовому наповненні означеного поняття. Висновки. Розкрито особливості різних методологічних підходів, що використовуються урядами країн в управлінні культурними та креативними індустріями; сформульовано сприйняття культурних та креативних індустрій культурологами та економістами; схарактеризовано тренди культурних та креативних індустрій в сучасному світі. Наголошено на тому, що розвиток культурних та креативних індустрій відбувається завдяки колаборації мистецтва, культури, бізнесу й технологій. Доведено, що засадничими цінностями культурних та креативних індустрій є талант і художні здатності особи, інноваційна ідея, креативність й унікальність. Акцентовано на тому, що завдяки творенню конкурентоздатних ринкових продуктів внесок культурних і креативних індустрій в економіку держав є доволі відчутним й неперервно зростає. Конкретизація креативної діяльності у відповідних результатах (передусім — творенні культурного продукту) обумовлює, по-перше, становлення й розвиток багатоманітних культурних інституцій; по-друге, здійснення діяльності культурними менеджерами та митцями (у межах якої/якими продукується культурний продукт); по-третє, формує культурні цінності, смисли та символи.</p> Ірина Владиславівна Петрова Авторське право (c) 2022 Петрова Ірина Владиславівна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 63 77 10.31866/2410-1311.39.2022.256902 КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД В МЕЖАХ АМЕРИКАНСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЧНОЇ ТРАДИЦІЇ ВИВЧЕННЯ КУЛЬТУРИ (КІНЕЦЬ ХІХ – 70-ТІ РР. ХХ СТОЛІТТЯ) http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256903 <p>Мета статті — дослідити культурний релятивізм як методологічний підхід на прикладі творчості основних представників «американської школи історичної етнології» (Ф. Боаса, Р. Бенедикт, М. Мід та М. Герсковіца), розкрити його евристичний потенціал в межах антропологічної парадигми вивчення культури. Методологія дослідження передбачає використання принципу системності, синтезу логічного та історичного підходів, діахронічного методу. З допомогою принципу системності розкрито смислові зв’язки в межах культурного релятивізму. Синтез логічного та історичного дав змогу відтворити внутрішню зміну акцентів й ракурсів в межах культурного релятивізму. Діахронічний метод залучено для виявлення специфічних рис окремих методологічних аспектів й ракурсів культурного релятивізму та шляхів їхньої подальшої трансформації. Наукова новизна. У статті вперше з погляду сучасних українських культурологічних студій розглянуто внесок визнаних представників «американської школи історичної етнології» у розбудову релятивістичної методології, що вплинула на гуманітарний дискурс другої половини XX ст. та продовжує активно використовуватись у новітніх глобалізаційних, кроскультурних й постколоніальних проєктах. Висновки. Виявлено, що культурний релятивізм, як методологія аналізу культурних явищ і процесів, обґрунтований та концептуалізований саме в контексті американської культурологічної парадигми зусиллями зазначених представників школи історичної етнології. Доведено, що попри плюралізм підходів й деякі теоретичні розбіжності, культурному релятивізму все ж притаманні спільні риси: критика еволюціонізму та «етноцентризму»; апологія рівноправності культур різних народів й плюралізму історико-культурного процесу; погляд на культуру як на пластичне та динамічне утворення, органічно функціонуючу єдність як основу унікальної «локальної історії»; формування та послідовне використання власного інструментарію, термінології у зв’язку з розвитком технічних засобів польових досліджень. Слід зауважити, що культурному релятивізму притаманна іманентна еволюція позицій — від дифузіонізму та антропогеографічної еклектики через етнопсихологію до «етнософії» та диференціювання (філософський, методологічний та практично-ціннісний релятивізм).</p> Ігор Петрович Печеранський Авторське право (c) 2022 Печеранський Ігор Петрович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 78 91 10.31866/2410-1311.39.2022.256903 ТЕХНОЛОГІЯ ЯК ЧИННИК СУСПІЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ (ВІД ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ ДО КООПЕРАЦІЙНОЇ СПІВПРАЦІ) http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256904 <p>Мета статті — осмислити значення технології як основного чинника організації суспільної праці та дослідити форми суспільної організації творчого процесу крізь призму технологічної складової. На прикладах мистецьких практик, яким притаманний коопераційний характер творчості, з’ясовуються питання авторства та чинники, що впливають на перебіг творчого процесу. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного, теоретичного і концептуального методів дослідження значення технології як основного чинника організації суспільної праці. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значення технології в організації творчого процесу і зумовлена тим, що проведення повноцінного аналізу художньої творчості потребує з’ясування не лише технологічних особливостей виготовлення художнього твору, а й організаційних та економічних складових процесу творчої діяльності. Висновки. Вивчення сучасного стану культури та передового досвіду використання новітніх технологій у творчому процесі є необхідним завданням для культурологічних розвідок і принципових узагальнень щодо перебігу процесів художньої творчості. Відповідно до змін у технології відбуваються трансформації й в організації самого художнього процесу: на зміну індивідуальній творчості митця приходять колективи професійно підготовлених майстрів. Встановлено, що техніка і технологія у мистецькому творчому процесі, як і в будь-якому іншому виробництві, визначають способи суспільної організації праці. Отже, у процесі історичного розвитку мистецтво як виробництво «проходить» загальновідомі форми організації праці, переходячи від індивідуальної до колективної, зокрема кооперації, прикладом якої є художні майстерні, культурні практики, народжені у повсякденному трудовому процесі людей.</p> Тетяна Ігорівна Совгира Авторське право (c) 2022 Совгира Тетяна Ігорівна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 92 100 10.31866/2410-1311.39.2022.256904 НОВІ РЕАЛІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО НАДБАННЯ: ЕКСПЕРТИЗА АРХЕОЛОГІЧНИХ КОЛЕКЦІЙ http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256939 <p>Знання про археологію та історико-археологічну експертизу час від часу проходять перевірку на актуальність. Існують різні погляди на суть, зміст, структуру, динаміку, перспективи та методику проведення наукової археологічної експертизи. Різняться погляди щодо методології та методів їх дослідження, предметного поля цієї наукової та навчальної дисципліни. Однак не викликає сумнівів той факт, що трансформації історико-культурних процесів на сучасному етапі набувають небаченої глибини та справді загальнолюдського звучання. Навчально-методичний посібник «Експертиза предметів з археологічних колекцій. Доба каменю та бронзи», авторами якого є С. Пустовалов, І. Бондар, В. Кушнарьов, В. Пустовалов — це синтез накопиченого матеріалу та його теоретичне осмислення, узагальнення власного досвіду та аналіз методик дослідників, що визначає перспективи подальшого розвитку археології. Створення повноцінного посібника, що відповідає сучасному рівню розвитку науки та археології для закладів вищої освіти, спеціалізацією яких є музеєзнавство, експертиза історико-культурних цінностей, архівна справа — значуща подія в науковому житті. Актуальність представленого видання не викликає сумнівів. Сучасна археологія — різнопланова наукова дисципліна, що охоплює і вивчення найдавнішого людства, і уточнення відомостей недавніх епох, і дослідження пам’яток архітектури та ін. За роки розвитку археології накопичено масу матеріалів, проте велика кількість з них ще недостатньо осмислена та введена в науковий обіг. З огляду на формування підпільного ринку археологічних речей, посібник з експертизи речей, які надходять до музеїв з археологічних розкопок, є нагальною необхідністю. Автори висвітлили методологічні принципи оцінки автентичності речей, які надходять на експертизу до музею, митниці, реставраційної майстерні або на комісію до антикварного магазину.</p> Юрій Іванович Горбань Авторське право (c) 2022 Горбань Юрій Іванович http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 249 252 10.31866/2410-1311.39.2022.256939 ВИЩА КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ОСВІТА В РЕГІОНІ ОЧИМА ПЕДАГОГА-ДОСЛІДНИКА http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/256940 <p>Прискорений розвиток сучасного суспільства та його безліч проблем впливають і на сприйняття інформації, надлишок якої розпорошує увагу читача, усуваючи з культурного обрію фахову, спрямовану на виявлення однієї з важливих складових будь-якого суспільства — спеціальну освіту, за параметрами розвитку якої завжди можна скласти уяву про духовний рівень країни на кожному історичному етапі його розвитку, виявити важливі чинники, пов’язані з системою її організації, носіями, студентським складом тощо, а також звернути увагу на загальний стан вищої школи, оскільки саме в освіті відбиваються усі виміри суспільного життя країни. У цьому зв’язку слід звернути увагу на монографічно-довідкове видання «Вища культурологічна освіта в Україні: регіональний дискурс (крізь призму діяльності кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету)» (Рівне, 2021), підготовлене доктором культурології, професором кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету С. Виткаловим. Провідною метою видання є виявлення сутності та ролі професійної освіти у становленні молодого покоління, що надавалася й продовжує надаватися на кафедрі івент-індустрій, культурології та музеєзнавства РДГУ.</p> Ірина Владиславівна Петрова Авторське право (c) 2022 Петрова Ірина Владиславівна http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-03-28 2022-03-28 39 253 258 10.31866/2410-1311.39.2022.256940