Питання культурології

Культуротворчі виміри хорового виконавства на Заході та Сході України (перша половина XX століття)

Ірина Лаврентіївна Бермес — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

У першій половині ХХ ст. Східна Галичина і Наддніпрянська Україна знаходилися під юрисдикцією різних держав, політика яких знайшла віддзеркалення у розгортанні культурного життя. Його поступ пов’язаний із хоровим виконавством — цариною, в якій українці охоче проявляли себе передусім завдяки музикальності та співучості. Мета статті — з’ясувати культуротворчі особливості хорового виконавства на Заході та Сході України, виокремити спільні й відмінні риси. Методологія включає історичний метод — для розкриття умов розвитку хорового виконавства на різних відтинках першої половини ХХ ст.; компаративний — для осмислення специфіки хорового життя; узагальнення — для відтворення «картини» хорового виконавства на цих історико-географічних територіях. Наукова новизна. У статті вперше розкрито динаміку хорових процесів на Заході та Сході України в окреслений період. Висновки. У першій половині ХХ ст. хорове виконавство в Галичині та Наддніпрянщині спиралося на стійкі праоснови культурно-мистецьких надбань українського народу, набуло «статусу» вагомого чинника самозбереження національної музичної культури. У Східній Галичині воно стало невід’ємною складовою культури краю, призвело до пожвавлення творчого процесу, переконливо засвідчило потужність самобутніх національних хорових традицій. В умовах бездержавності, відтак — тоталітарного режиму, хорове виконавство залишалося важливим засобом духовного піднесення галичан, життєво значущим джерелом їхнього самозбереження. У Наддніпрянській Україні, що знаходилася у значно складніших соціокультурних обставинах, у складі Російської імперії, хорове виконавство було тісно пов’язане з ідеєю національного самоствердження у 20-х роках; у 30‒50-х роках — змушене відгукуватися на запити партійно-радянської політичної системи, що негативно позначилося як на репертуарі, так і на виконавській майстерності. Незважаючи на складні реалії культуротворення, національна компонента стала невід’ємною рисою українського хорового виконавства.

Постмодерністська культурологічна рефлексія як модель ідентичності людини

Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — визначити феномен культурологічної рефлексії як інтерпретанту постмодерної ідентичності людини. Актуальність статті обумовлена зверненням до культурологічної рефлексії провідних теоретиків постмодерністської культури в контексті пошуків ідентичності людини як суб’єкта культуротворчості. Проблемне поле інтерпретації провідних метафор, евристичних пошуків дескрипції модерної, постмодерної та метамодерної ідентичності людини відсилає до таких метафор, як «паломник», «турист», «бродяга», «гравець» (З. Бауман), «рефлексія туриста» (Д. Уррі), «атопос» (Т. Вермюлен і Р. ван ден Аккер). Актуальним вважаємо надати системне тлумачення постмодерністської рефлексії як синтезу суб’єктного потенціалу культуротворчості. Методологія дослідження орієнтована на компаративний та системний підходи, визначається феноменологічним та діалектичним методами, що дає можливість визначити феномен рефлексії як полімодальний образ в контексті культурних практик, зокрема туризму. Наукова новизна. Проаналізовано етнокультурний феномен політичної національної ідентичності в Україні, естетичний феномен «паломництва в часові» (за З. Бауманом) як тотальної метафори шляху, подорожі, що втрачає статус цілепокладання в культурі постмодернізму, метафору «обміну та виробництва місць» в глобальному туризмі (за Д. Уррі). Висновки. Рефлексія туриста є надзвичайно різноманітною. Це рефлексія філософів, де туристична діяльність осмислюється як культура, антропні, антропогенні ландшафти, людиновимірні, природовимірні й космологічні константи подорожування. Філософська модель формує узагальнений образ світу і людини, подорожування як моделі світу. Це культурологічна, естетична рефлексія мандрівника як цілісний образ буття. Це специфікована рефлексія а́кторів інституцій, кластерів, рекламних агентів тощо.

Внесок Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в розвиток української музичної педагогіки

Юрій Миколайович Зубай — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Метою статті є розкриття основних досягнень видатних діячів музичної культури, мистецтва й педагогіки Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в аспекті їхнього наближення до сучасної дитячо-молодіжної аудиторії, з певними поправками й зауваженнями. Методологія дослідження У процесі розкриття представленоїпроблематики використано такі методи: історико-культурний, у межах якого оцінюється внесок Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в розвиток української фортепіанної школи, музичної педагогіки; компаративний метод, що дозволяє порівняти, співвіднести творчі й педагогічні досягнення митців із розвитком музичної культури, школи фортепіано, загально педагогічними підходами, що були притаманні вітчизняній музичній педагогіці в різні часи, особливо в XX столітті; синхронний метод, який сприяє оцінці стильово- жанрової палітри, засобів, форм і прийомів фортепіанної техніки, напрямів і тенденцій композиторської діяльності, що розгорталися в музичній культурі України в другій половині XX століття; діахронний метод, який дозволяє розглянути ці феномени музичної діяльності в історико-культурному часі. Наукова новизна розгорнута в ретроспективному огляді досягнень Ісаака Берковича та Миколи Сільванського у сфері фортепіанної творчості та виконавства, музичної педагогіки, що постали в Україні в другій половині XX ст. Перспективи подальших досліджень вказаної тематики полягають у значущості реалій культури України (музичної, зокрема) та її післявоєнного майбутнього, що в ньому велике значення має залучення дітей та молоді до музичної творчості. Висновки до статті містять позиції, що розкривають творчий шлях цих видатних діячів вітчизняної культури; тематику, форми й зміст фортепіанних творів, присвячених світу дитинства; проєктують можливості застосування творчості та методики цих майстрів у реаліях сьогоднішньої України та в її післявоєнному майбутньому.

Національноорієнтована самоідентифікація митця (на прикладі творчого шляху Соломії Крушельницької та Михайла Кречка)

Олександр Олександрович Кравчук, Тетяна Костянтинівна Гуменюк — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати життєвий та творчий шлях видатних представників українського культурного простору ХХ ст. С. Крушельницької та М. Кречка крізь призму яскраво вираженої національної ментальності у їх творчості, що реалізовувалась в умовах втрати Україною власної державності та насадження радянського режиму. Методологія дослідження спирається на використання біографічного методу, що дозволив окреслити основні характеристики життєтворчості митців у період панування тоталітарної ідеології радянської влади; аналітичного методу — у доведенні думки, що ґрунтується на національноорієнтованому світосприйнятті С. Крушельницької та М. Кречка, а також логіко-індуктивного та системного методів для визначення як загальних, так і спільних ознак світосприйняття митців крізь призму творчих та життєвих наративів; історичного й культурологічного методів, що дозволили схарактеризувати основні особливості самоідентифікації видатних майстрів українського культурного простору. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у культурологічному аспекті порівнюються постаті С. Крушельницької та М. Кречка крізь призму їх національної самосвідомості, яка викристалізувалася у творчій діяльності. Висновки. Життєвий та творчий шлях славетних українських митців Соломії Крушельницької та Михайла Кречка мають спільні ознаки, які можемо схарактеризувати щирою любов’ю до історії, культури, традицій української нації, популяризацією та збереженням її унікальної культури, сильною та вольовою особистісною україноорінтованою позицією, непохитністю власних переконань. Наголосимо, що національна свідомість, а звідси й чітка націєтворча позиція С. Крушельницької та М. Кречка, була сформована не лише внутрішнім спротивом утискам радянської влади, а насамперед яскравим проявом їх самоідентифікації, глибинним відчуттям свого національного коріння.

Взаємозв’язок глобалізації та культури у сучасному світі

Марія Володимирівна Макарова — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати особливості взаємодії глобалізації та культури у сучасному світі. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні структурованого аналізу та простого опису фактів, а також методу синтезу, логічних і дедуктивних процедур. Наукова новизна одержаних результатів полягає в акцентуванні на процесах глобалізації культури, що проявляються, зокрема, у сфері мистецтва, та спонукають до пошуку питань, що потребують їх розв’язання та закріплення як принципів культурної політики. Висновки. Наголошено, що попри серйозні проблеми, глобалізація надала позитивну динаміку розвитку сучасного мистецтва, уможливила входження національних культур до міжнародного контексту, стимулювала фінансування різних ініціатив у сучасному мистецтві, а також сприяла розвитку ринку та масового інтересу до творчості. Глобалізація культури «живить» обмін культурними цінностями різних країн, підтримує зближення традицій. Для культурної глобалізації характерне й зближення ділової та споживчої культур між різними країнами світу та розширення міжнародного спілкування. З одного боку, це призводить до популяризації окремих національних культур у всьому світі, з іншого — популярні міжнародні культурні явища можуть витісняти національні чи перетворювати їх на міжнародні. Це спонукає діячів культури та численних теоретиків розцінювати це як втрату національних культурних цінностей і прагнути до відродження національної культури. Така думка усе частіше звучить у світі, особливо останніми роками, коли стала очевидною тенденція до уповільнення процесів глобалізації й небезпеки «через край» глобалізованого світу. Питання пошуку нових принципів та орієнтирів співіснування у світі, в якому ефективність глобалізації, зокрема й глобалізації культури, поставлена під сумнів, потребує якнайширшого і ґрунтовного подальшого дослідження.

Методологічні експлікації «семіотичного повороту» в контексті культурологічних досліджень

Ігор Петрович Печеранський — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — здійснити артикуляцію та проаналізувати концепти й теорії, обумовлені «семіотичним поворотом» у гуманітаристиці (Р. Барт, Ю. Лотман, У. Еко, К. Гірц), розкрити їх методологічний потенціал у межах простору сучасного культурологічного знання. Методологія дослідження передбачає використання культурологічного, філософського та метатеоретичного підходів до розуміння еволюції семіотичної теорії культури; застосування принципу системності задля виявлення смислових зв’язків між теоріями та підходами; зв’язку логічного та історичного, щоб зобразити послідовність позицій в контексті «семіотичного повороту»; методів аналізу та синтезу, діахронічного методу під час розгляду концептуальних параметрів окремих теорій. Наукова новизна. У статті вперше здійснено спробу виокремлення та розгляду методологічного потенціалу ідей, проєктів і концептів у межах «семіотичного повороту» як інструментарію та мови опису культури й пов’язаних з нею гуманітарних аспектів. Висновки. Стверджується, що вказаний «поворот» і семіотизація гуманітаристики в цілому концептуально змінили семіотичну візію теорії культури та утвердили її в статусі однієї з провідних методологій та дослідницьких програм на межі ХХ–ХХІ ст. Доведено, що синтез структурних компонентів постметафізичної філософсько-культурологічної рефлексії з новим проєктом неуніверсалістської антропології, критикою есенціалізму та класичного структуралізму, змінив епістемологічні параметри осягнення буття культури з акцентом на внутрішньо- та міжкультурних формах комунікації, проблемі тексту та інтерпретації, і, як наслідок, зумовив появу відповідного інструментарію («семіосфера», «культурний код», «трансгресія», «моделююча система», «насичений опис» тощо), що ним активно послуговуються культурологи в контексті своїх теоретичних або польових досліджень на сучасному етапі.

Що пташці до того?! Байдужість та прагнення в мистецтві та педагогічній практиці Мар’яни Король

Топельберг Ноам — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — з’ясувати особливості застосування суперечливої подвійності в картинах і методах навчання Мар’яни Король у контексті минулого та сьогодення. Методологія дослідження базується на принципах комплексності, методах загальнонаукової компаративістики, формально-стилістичного та мистецтвознавчого аналізу. Наукова новизна полягає у виявленні засобів, які М. Король застосовує для збирання та злиття віддалених і різних культурних елементів у єдине ціле. Висновки. Результати дослідження висвітлюють феномен художниці та викладачки мистецтва М. Король. Її роботи є аномальним перетинанням узбецької, західної та ізраїльської культур, які злилися воєдино, сформувавши візуальну мову та смисли художниці. Той факт, що більшу частину свого дорослого життя вона викладала мистецтво іммігрантам і представникам меншин різного віку в Ізраїлі, додає ще один вимір, оскільки типові ізраїльські тонкощі ідентичності втілені в її роботах і педагогічній філософії. Критичне прочитання та аналіз витончених і унікальних художніх рішень М. Король, запропонованих у дослідженні, відображає суперечливу внутрішню реальність, характерну для ізраїльської культури та суспільства. Запропоновано аналіз двох прошарків. З одного боку, прочитання денотативної, іконографічної та візуальної мови, що виявляється у виборі М. Король поєднати образи з давньої узбецької традиції із західними способами зображення та модерністською візуальною мовою. З іншого боку, конотативний шар, який заряджає роботи повторюваною напругою між двома полюсами, символізує дихотомію в ізраїльській ідентичності — байдужість і прагнення. Ці полюси переплетені в її житті, творчості та навчанні з моменту імміграції до Ізраїлю.

Реляційна діяльність Mирослава Яремака: особливості рецепції авторського перформансу

Надія Петрівна Бабій — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — визначити мотивацію реляційної діяльності митця М. Яремака як комуніканта у мистецькому та культурному просторах, його стратегію творення глядача, здатного прочитувати коди та критично мислити. Методологія дослідження. Застосовано методи, відповідні системному культурологічному підходові: біографічний — для аналізу основних періодів творчої діяльності М. Яремака; системний — для аналізу культурологічних аспектів феномену тусовки, рецепції перформансу; соціологічний метод, у якому культура розглядається як чинник організації громадського життя та формування інтелектуального ландшафту. Методика польових досліджень надала роботі практичної значущості через наповнення цінними фотоматеріалами, спогадами учасників перформативних практик. Спостереження за організацією перформансу дало змогу відчути його рефлексивну дію. Наукова новизна. Це перше у вітчизняній науці дослідження, присвячене опису та аналізу перформативної творчості М. Яремака. Висновки. Івано-франківська мистецька тусовка «Станіславський феномен» утворилась наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років навколо непересічних індивідуальних практик. Діяльність художника-акціоніста М. Яремака вирізняється харизматичною приватністю, що надає йому самостійної цінності феномену художника-реляційника поза регіональним мистецьким процесом. Доведено, що для акцій митця однаково характерні утвердження та популяризація комунікативного акту між художником та глядачем в інституційних, суспільних і просторах відкритих медіа. Самостійні галерейні проєкти належать до амбітних лабораторних практик з перформування міста, є тривалими перформансами, у яких простір і реальні суб’єкти-відвідувачі приймаються за художній матеріал, а перформативна дія належить до засобів виразності. Цілеспрямована діяльність митця- акціоніста М. Яремака у маргінальному середовищі Івано-Франківська спровокувала процес утвердження нового механізму сприйняття мистецтва, у якому глядач вже не пасивний споживач кінцевого продукту, а наділений роллю співучасника процесу творчості, що належить до суб’єкт-об’єктної комунікації, набуває самостійної значущості.

Культурологічне підґрунтя виникнення туристичних дестинацій Центральної України в контексті становлення вітчизняних еліт

Павло Михайлович Берест — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити, проаналізувати та осмислити культурологічні складові етапів розвитку української шляхти й становлення туристичних дестинацій; визначити взаємозв’язок між цими двома процесами; започаткувати цілеспрямоване студіювання феномену впливу вітчизняних еліт на еволюцію туристичних дестинацій в контексті культурного розвитку соціуму. Актуальність роботи полягає в малодослідженості культурних аспектів розвитку туристичних дестинацій у взаємозв’язку з процесами становлення українських еліт. Основні методи дослідження засновані на використанні комплексного міждисциплінарного підходу, застосуванні методів аналізу та синтезу, генетичного, історіографічного, культурологічного, ретроспективного, методу реконструкції та ін. Завдяки системному аналізу культурологічних складових різних історичних епох вдалось детально означити соціокультурні процеси, що відбувались у ті часи. Наукова новизна роботи полягає у визначенні необхідності осмислення взаємозв’язку процесів розвитку еліт та туристичних дестинацій з позицій культурології; у виявленні й уточненні взаємозв’язку процесів еволюції розвитку еліт й туристичних дестинацій; у застосуванні спільної комплексної методики аналізу цих двох процесів. Результатом є аналіз культурних детермінантів становлення української шляхти й туристичних дестинацій та визначення їх взаємозв’язку. Знайдено та запропоновано шляхи вивчення зазначених процесів як важливих соціокультурних явищ. Висновки. Виявлено та виокремлено чинники соціокультурних трансформацій і кореляцій обох феноменів, що досліджуються; осмислено культурологічні складові процесів трансформації української шляхти, а також генезу туристичних дестинацій.

Взаємодія України з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Віктор Васильович Вечерський — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета дослідження — з’ясувати проблематику взаємодії України з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в питаннях збереження українських пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; запропонувати заходи щодо розв’язання наявних проблем. Методологія дослідження базується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів: порівняльного, аналізу, синтезу, дедукції та індукції. З позицій системного підходу взаємодія України з Комітетом всесвітньої спадщини розглядається як комплекс заходів, що забезпечує збереження українських пам’яток всесвітньої спадщини відповідно до міжнародно-правових зобов’язань України. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно проаналізовано зазначену проблематику й вироблено пропозиції щодо оптимізації співпраці заради забезпечення ефективнішого збереження українських пам’яток всесвітньої спадщини як найціннішого надбання нації, зокрема й тих, які є загроженими внаслідок війни Російської Федерації проти України. Висновки. Проаналізований фактаж щодо взаємодії України з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО показує необхідність конкретніших, ніж дотепер, дій з боку нашої держави. Слід провести модернізацію національного законодавства зі спеціальними, значно конкретнішими, ніж станом на 2022 рік, нормами щодо охорони пам’яток всесвітньої спадщини. На часі детальне унормування регламенту підготовки й проходження документації, яку Україна має надсилати в Комітет всесвітньої спадщини порядком завчасного інформування про наміри здійснювати будівництво в зоні, що захищається Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.

Практики збереження історико-культурної спадщини міста Умань

Наталія Павлівна Войцях — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати типологізацію українських історичних міст у контексті історико-культурного процесу та визначити особливості взаємодії міста з власним історичним спадком. Встановити взаємозв’язок історико-культурного середовища міста Умань з сучасними тенденціями його збереження та використання. В ХХІ ст. важливим питанням розвитку урбаністичного простору є доцільне оперування ресурсами культури, зокрема історико-культурним спадком, оскільки законсервовані урбаністичні форми виконують не лише репрезентаційну функцію, а є генеруючим підґрунтям для економічного, культурного та соціального розвитку. Методологія дослідження ґрунтується на використанні культурологічного та історичного підходів. Культурологічний метод використано для аналізу взаємозв’язків історико-культурної спадщини з сучасним урбаністичним простором. Історичний метод пов’язаний з опрацюванням джерел, присвячених аналізу практик збереження історичного спадку міст. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше застосовано історичну типологізацію українських міст для визначення теоретичних та практичних особливостей взаємозв’язку історичної спадщини міста Умань з його урбаністичним простором. Висновки. Доведено, що законсервовані історико-архітектурні комплекси: Національний дендрологічний парк «Софіївка» та Історико-культурний комплекс брацлавських хасидів — є символічним капіталом міста Умань. Завдяки їх популярності серед туристів місто Умань належить до типу «історія як символічний капітал міста». Запропоновано впровадити традицію щорічних фестивалів, присвячених польсько-українським та єврейсько-українським культурним зв’язкам для покращення якості збереження спільної історико-культурної пам’яті, поліпшення міжкультурної комунікації та розширення світобачення усіх учасників процесу. Практика збереження історичних пам’яток повинна ґрунтуватись на досвіді кращих архітекторів, істориків та з врахуванням запитів мешканців, паломників, туристів.

Цифрові гуманітарні науки та культурологія: можливості взаємодії

Євген Петрович Ворожейкін — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити можливості взаємодії між культурологією та цифровими гуманітарними науками для розуміння векторів подальшого розвитку обох галузей у контексті вивчення питань, актуалізованих цифровою культурою. Методологія дослідження передбачає використання таких загальнонаукових методів, як аналіз та синтез. Метод аналізу застосовано для визначення специфіки та потенціалу цифрових гуманітарних наук та культурології, а метод синтезу — для встановлення зв’язків між цими дисциплінами у межах можливих варіацій співробітництва та взаємного збагачення. Наукова новизна роботи полягає у визначенні спільних інтересів та способів практичної взаємодії між цифровими гуманітарними науками та культурологією. Висновки. Зазначено, що цифрові гуманітарні науки — це міждисциплінарна галузь, яка націлена на поєднання гуманітарних наук з новими технологіями та обчислювальними методами. На основі аналізу інструментарію та видів діяльності цифрових гуманітарних наук та концептуальних підходів у галузі культурології було визначено й проаналізовано такі варіанти взаємодії: дослідження соціальних мереж, застосування методу дистанційного читання за допомогою програми Voyant Tools для визначення культурних закономірностей усередині одного тексту чи між кількома текстами, візуальні дослідження з використанням методу культурної аналітики Л. Мановича, диджиталізація культурної спадщини, популяризація культурологічних досліджень через застосування сучасних мультимедійних форм представлення інформації. Серед сучасних мультимедійних форм особлива увага приділена можливостям аудіовізуального есе. Зазначено, що культурологія здатна доповнити технічний інструментарій цифрових гуманітарних наук експертною оцінкою культурних процесів, зумовлених новими цифровими технологіями.

Архетипно-наративний підхід до соціогуманітарного розвитку України в умовах воєнного стану

Алла Михайлівна Гаврилюк — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — презентувати авторське бачення ролі та значення національних культурних архетипів українського народу, що формують соціогуманітарний наративний базис інформаційного простору спротиву та згуртованості громадян України у війні, яку розпочала Російська Федерація. Методологія дослідження зорієнтована на застосування архетипно-наративного підходу як новітньої методології розуміння соціогуманітарного розвитку України на сучасному етапі; систематизацію основних груп архетипів за ступенем використання у вітчизняному науковому та інформаційному дискурсах; екстраполяцію нових напрямів діяльності представників жіночих та чоловічих архетипів українського народу, що є типовими для умов воєнного стану в Україні. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні архетипно-наративного підходу як новаторського дослідницького та пріоритетного напряму духовно-культурного розвитку України в умовах воєнного стану, спрямованого на виявлення індивідуального та колективного несвідомого в сукупному образі українського народу, який демонструє небачені приклади мужності, єдності, незламності та героїзму крізь призму прояву національних культурних архетипів. У дослідженні схарактеризовано та презентовано новітні наративи соціогуманітарного розвитку України під брендом країни гідності, незламності, волі та свободи. Висновки. Доведено, що національні культурні архетипи визначають світогляд українського народу і в умовах надзвичайних ситуацій працюють як міцна броня плекання та захисту національної ідентичності, соціогуманітарна аура нації та простір поширення новітніх наративів України у війні проти держави-окупанта. Обґрунтовано, що не змінюючи своєї природи, архетипи не викорінюються з індивідуального та колективного несвідомого, а забезпечують тяглість поколінь, зберігаючи і трансформуючи фундаментальні цінності етносу.

Популярні реаліті-шоу в сучасній медіатизованій комунікативній культурі України: соціокультурний аспект

Владислав Валерійович Жуков — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати соціокультурний вплив популярних реаліті-шоу в контексті новітньої медіатизованої культури України. Методологія дослідження базується на культурологічному підході до дослідження новітньої телевізійної морфології. У статті розглянуто основні соціокультурні меседжі та комунікативні стратегії, завдяки яким реаліті-шоу транслює певні культурні цінності. Статтю доповнює мистецтвознавчий аналіз особливостей існування новітнього морфологічного утворення реаліті-шоу як втілення «новітнього бачення» екранної «реальності» сучасним глядачем. Надано характерні ознаки жанроформи реаліті-шоу через аналіз та доповнення наукових праць вітчизняних та закордонних дослідників. Виявлено соціокультурні функції реаліті-шоу та його культурні впливи у телевізійному та культурному просторі. Наукова новизна полягає у виявленні маніпулятивних стратегій, що створюють певні соціокультурні меседжі суспільству, на основі яких транслюються культурні цінності, що змушують змінювати поведінкову стратегію героїв реаліті-шоу та глядачів. Реаліті-шоу визначається як новітнє морфологічне утворення аудіовізуального характеру в комунікативній культурі. Акцентовано на культурологічних аспектах реаліті-шоу в посткласичній комунікативній культурі, яка, віртуалізуючись, породжує нові морфологічні утворення з посткласичною структурою оповідності. Проаналізовано поведінкові стратегії персонажів жанроформи як частини комунікативної культури сьогодення. Висновки. Реаліті-шоу виконує функції інструменту забезпечення первинної соціалізації особистості в умовах міжнародної спільноти зі стертими станово-класовими межами. Реаліті-шоу є віддзеркаленням і водночас елементом, що формує сучасну комунікативну культуру, імітуючи явища цієї культури, вносячи зміни в структуру оповідності (композиції) та використовуючи її нові форми та смисли.

Трансформація жіночих образів-символів у сучасній українській візуальній культурі: час незалежності

Заспа Ірина Юріївна — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — розглянути та дослідити трансформації жіночих образів-символів як вияву культурної форми у візуальній культурі сучасної України, окреслити їх особливості; виявити їх вплив на життя народу в цілому та представниць жіночої статі зокрема; встановити взаємозв’язки між образами візуальної культури та життям українок, які є прототипами їх творення. Методологія дослідження. Застосовано такі теоретичні методи наукового пізнання: аналіз (для визначення сутності та особливостей жіночих образів-символів візуальної культури України, причин їх утворення, виявлення взаємозв’язків та наслідків для культури та соціуму); синтез (для об’єднання зібраних фактів і матеріалів дослідження у єдине ціле заради комплексного висвітлення проблеми творення, трансформацій та виявів досліджуваних образів). За допомогою емпіричного методу здійснено узагальнення та порівняння, а саме зіставлення форм виразу візуальних образів жінки і їх характеристик за часом творення, місцем та виявом у творчості, соціокультурній царині та інших сферах життя людини, простеження схожого та розбіжного. Для тлумачення образів, їх символізму значень використано герменевтичний метод дослідження із семіотичним осмисленням. Наукова новизна. Вперше зроблено спробу загального культурологічного аналізу жіночих образів-символів у візуальній сучасній культурі України, прослідковано їх трансформації й вплив на людину як суб’єкта та носія культури, зокрема на жінок. Висновки. У дослідженні розглянуто й проаналізовано трансформації жіночих образів-символів як вияву культурної форми у візуальній культурі сучасної України, означено їх особливості, простежено зміни з огляду на розвиток суспільства та культури; виявлено їх вплив на життя народу в цілому та представниць жіночої статі зокрема; встановлено й опрацьовано взаємозв’язки, чинники впливу та умови їх творення.

Диджиталізація освітнього простору ЗВО культурно-мистецького спрямування

Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити особливості диджиталізації освітнього простору ЗВО культурно- мистецького спрямування в умовах сьогодення. Методологія дослідження. Застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, як-от: теоретичний аналіз, синтез, опис, порівняння, систематизація та узагальнення. Наукова новизна. Розглянуто особливості освітнього процесу у Київському національному університеті культури і мистецтв у контексті викликів сьогодення в умовах диджиталізації. Висновки. Виявлено, що диджиталізація докорінно змінює організаційні принципи та структуру освітнього простору ЗВО. Визначено, що трансформація освіти через диджиталізацію відбувається не лише на основі особистого вибору, а й на інституційному рівні. Диджиталізація суттєво впливає та змінює управління змістом освіти, методами, засобами та технологіями навчання, організаційними формами навчання та навчально-пізнавальною діяльністю, роблячи освітній простір мобільним, гнучким, персоналізованим та диференційованим. З’ясовано, що основними напрямами диджиталізації освітнього простору у ЗВО культурно-мистецького профілю є: створення освітніх ресурсів і цифрових платформ, які підтримують інтерактивний мультимедійний контент; розробка та впровадження інноваційних обчислювальних, мультимедійних та комп’ютерно-орієнтованих навчальних засобів і пристроїв для створення цифрового освітнього простору (мультимедійних класів, STEM-центрів наукових досліджень, лабораторій, інтегрованих груп, груп змішаного навчання); розробка дистанційної форми навчання з використанням когнітивних та мультимедійних технологій. Диджиталізація освітнього простору пропонує технологічні інновації для покращення результатів навчання та надання нових можливостей для здобувачів культурно-мистецької освіти та викладачів, що досягається за допомогою цифрового маркетингу, який спрямований на організацію взаємодії з освітнім і допоміжним персоналом, академічними й педагогічними працівниками, випускниками, студентами та абітурієнтами через різноманітні цифрові канали зв’язку.

Освітні інновації у викладанні курсу «Філософія» в закладі вищої освіти у часі новітньої війни росії проти України

Катерина Михайлівна Кириленко, Олеся Богданівна Бенюк, Вікторія Іванівна Стратюк — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — висвітлити результати напрацювань викладачів кафедри філософії і педагогіки Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ) з модернізації змістового наповнення та методики викладання курсу «Філософія» в час війни росії проти України та запровадження в Україні воєнного стану. У статті зазначено, що викладання в ЗВО курсу «Філософія» є потужним ресурсом формування у майбутнього випускника загальних компетентностей; одним із головних завдань, яким має керуватися викладач цієї дисципліни, є національно-патріотичне виховання молоді як носія української ідентичності. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну нагальність окреслених потреб стимулює до пошуку інноваційних шляхів їх реалізації в освітньому середовищі, до напрацювань та обговорень наявного навчально- методичного досвіду. Використано такі методи дослідження, як спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, залучено елементи констатуючого та формуючого педагогічних експериментів. Наукова новизна дослідження полягає в ознайомленні освітньої спільноти із досвідом викладання на кафедрі філософії та педагогіки КНУКіМ курсу «Філософія» у воєнний час, з оновленням змістового наповнення дисципліни і методики її викладання суголосно цінностям, які актуалізувалися у зв’язку із розв’язаною росією повномасштабною війною. Висновки. З’ясовано, що оновлення курсу, утвердження в процесі його викладання думки про силу та міць українського духу, висвітлення слабкості та вразливості ворога, «дерусифікація» змісту дисципліни та методичних матеріалів, створення україномовного простору спілкування, заохочення студентів до залучення нових форм візуальної взаємодії та вербальної комунікації, активне впровадження навчальних онлайн-платформ, толерантне та об’єктивне відношення до нарахування студентам балів, — усе це в комплексі збільшує виховний потенціал дисципліни, формує загальні компетентності суспільно-патріотичного спрямування, має потужний психологічний ресурс.

Особливості застосування тайм-менеджменту під час дистанційної освіти

Оксана Борисівна Кошелєва, Ігор Васильович Байда, Наталія Анатоліївна Мятенко — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — розкрити ключові особливості застосування тайм-менеджменту під час дистанційної освіти в умовах сьогодення. Методологія пов’язана із застосуванням низки методів, зокрема аналізу, абстрагування, систематизації, опису, узагальнення. Наукова новизна полягає у висвітленні методів, ключових особливостей застосування тайм- менеджменту в Київському національному університеті культури і мистецтв. Визначено, що одним із найважливіших завдань ЗВО за дистанційного режиму навчання є робота зі здобувачами освіти для успішної адаптації до нових форм навчання, соціальних стосунків, нових ролей, тому такий чинник, як уміння керувати часом, впливає на ефект адаптації студентів до навчання. Висновки. Встановлено, що навички тайм-менеджменту в контексті дистанційної освіти — це набір правил і принципів, яких потрібно дотримуватися, щоб продуктивніше й ефективніше витрачати свій час, швидше й краще ухвалювати рішення й досягати більшого з меншими витратами часу й зусиль. Визначено, що успішне управління часом вимагає цілеспрямованості, наполегливості та високої мотивації, тому здобувач освіти має бути мотивований і налаштований дотримуватися спланованого графіка та ефективно використовувати час. Доведено, що опанування методів тайм-менеджменту дає змогу здобувачам освіти самоорганізовуватися, планувати та розставляти пріоритети, виконувати самостійні завдання за менший час, активізувати мотивацію до навчальної діяльності. Встановлено, що у Київському національному університеті культури і мистецтв для планування навчання в умовах дистанційної освіти рекомендується використовувати такий метод тайм-менеджменту, як таблиця Ейзенхауера. З’ясовано, що для організації дистанційного навчання також доцільно використовувати жорстко-гнучку методику планування, яка дає змогу витрачати час на найнеобхідніше.

Сучасні дослідження академічної культури в системі вищої освіти

Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати сучасні дослідження, присвячені стану академічної культури в умовах трансформаційного тренду та інституційних змін останніх десятиліть. Методологія дослідження передбачає використання історіографічного аналізу та синтезу, що уможливлює критичний розгляд наукового доробку вчених, котрі займаються проблематикою академічної культури та середовища, порівнюючи отримані результати для встановлення повноти вивчення теми; проблемного та тематичного аналізу — для виявлення палітри тем і проблем, що виникають навколо ситуації з трансформацією академічної культури, встановлення зв’язку між ними та інституційними змінами як викликом; діалектичного методу, на основі якого розкривається тісна взаємозалежність культурно-ціннісного, освітнього та організаційного аспектів академічного середовища сучасного університету. Наукова новизна. У статті вперше вивчено сучасний зарубіжний досвід осмислення викликів і проблем, пов’язаних зі становищем академічної культури, в якому вона опинилась у ХХІ ст. Висновки. Стверджується, що трансформаційний тренд останніх років спричинив зміни в академічній культурі, що підштовхнуло чимало університетів до інформаційно- інституційної відкритості, практичної орієнтованості в освітньому процесі та інтенсифікувало динаміку їхнього розвитку. Розглянуто комплекс питань, пов’язаних зі зміною образу академічної культури (вироблення «академічної культури вирішення конфліктів»; зміцнення її аксіологічного ядра; посилення корпоративної ідентичності без втрати традиційної академічної основи; розвиток шанобливого і взаємного міжкультурного партнерства та навчання на противагу академічному імперіалізмові; звернення уваги на національні особливості академічної культури на фоні процесів глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти та ін.), а також розгалужений методологічний інструментарій, що використовується сучасними дослідниками академічної культури.

Особливості трансформації моди як форми комунікації

Ірина Віталіївна Кущик — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — сформувати базу для дослідження терміна «мода» в українській культурологічній науці, провести культурологічний аналіз еволюції моди та її розвитку як форми комунікації, провести семіотичний аналіз моди, дослідити мультикультурний фешн-простір сьогодення та процеси у ньому, дослідити одяг як одну з систем передачі інформації між людьми. Методологія дослідження формується через використання діахронічного, синхронічного, семіотичного та порівняльно-історичного методів, що є специфічними для культурології. Наукова новизна статті охоплює проведення культурологічного аналізу феномену розвитку моди; проведення семіотичного аналізу моди; виявлення особливостей функціонування моди як форми комунікації; вивчення взаємозв’язків між культурами різних етносів через елементи костюма; формування нового значення моди в контексті комунікації. Висновки. Визначено, що мода являє собою тип реакції на інновації, властивий значній кількості людей. Вона часто проявляється як спосіб дії або мислення, періодично змінюючи свій вибір об’єктів. Завдяки моді люди можуть проводити невербальну міжособистісну комунікацію. Взаємини між людьми приймають форму взаємин між образами. З’ясовано, що мода формує власний символічний простір, створює унікальну мову, у якій предмети одягу набувають значення слів, понять, додаткових сенсів залежно від того, як скомбіновані елементи костюма. Мова моди стає дедалі універсальнішою через взаємопроникнення культур та використання унікальних етнічних елементів костюма в глобалізованому модному просторі. Система моди сформована соціальними інтересами та ідеологіями протягом людської історії.

Культурна спадщина Кіровоградської області: сучасний стан і проблеми актуалізації

Юлія Сергіївна Осієвська — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати сучасний стан культурної спадщини на Кіровоградщині та виявити можливі проблеми, пов’язані з її подальшою актуалізацією з огляду на особливості історико-культурного ландшафту області. Методологія дослідження ґрунтується на діалогічній парадигмі, згідно з якою діалог є важливим механізмом реалізації культуротворчої функції культурної спадщини та ефективним компонентом розвитку сучасної культури й соціуму; культурологічному підході, що дав змогу виявити евристичний потенціал культурної спадщини області як об’єкта проєктної діяльності; методах аналізу і систематизації даних, які допомогли роз’яснити й зрозуміти історико-культурний контекст і сучасний стан об’єктів спадщини. Наукова новизна. У статті вперше розглянуто культурну спадщину Кіровоградщини як актив і ресурс соціокультурного розвитку області на сучасному етапі, а також пов’язані з цим проблеми її актуалізації. Висновки. Виявлено, що на фоні реалізації інноваційних проєктів інтеграції культурної спадщини в багатьох містах у сучасний соціокультурний контекст України, Кіровоградщина поки що зостається слабо представленою в плані залучення об’єктів культурної спадщини до різних проєктів соціокультурного розвитку територій. Доведено, що серед основних проблем, які стоять на заваді її актуалізації та ревіталізації у новітніх умовах, можна виділити наступні: повільна паспортизація об’єктів; нестача фінансування; незадовільний стан автомобільних доріг; нерозвиненість об’єктів рекреаційно- туристичної інфраструктури; погіршення соціальної ситуації через війну; низький рівень розвитку інфраструктури ринку послуг, інформатизації та популяризації серед населення європейських країн; відсутність результатів оцінювання історико-культурного потенціалу області, проєктно-програмного (креативні кластери) супроводу та науково-методичного обґрунтування модернізації культурної спадщини тощо.

Культурологічний підхід до формування і еволюції креативних індустрій в Україні

Христина Василівна Плецан — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — здійснити наукове обґрунтування культурологічного підходу до формування та еволюції креативних індустрій в Україні. Для досягнення мети виокремлено такі завдання: розкрити теоретико-методологічні основи культурологічного підходу до формування та еволюції креативних індустрій в Україні; обґрунтувати зв’язок між культурологічним підходом і креативними індустріями; довести, що сутність виокремлених концептуальних підходів до вивчення культурологічного підходу креативних індустрій можна звести до тривимірного аспекту: як потребу, як вимогу і як рушійну силу інновацій в культурологічному просторі креативних індустрій крізь призму людиноцентризму. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного, теоретичного, соціокультурного, концептуального методів та принципів діалектичної методології на основі, зокрема, принципів всебічного розгляду предмета, логічності, розвитку. Теоретична основа, що використовується в статті, ґрунтується на культурологічному підході. Використана методологія дала змогу виокремити й обґрунтувати специфіку креативних індустрій крізь призму культурологічних рефлексій. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні особливостей і перспектив розвитку сучасної культурології в синергетичному процесі креативних індустрій і зумовлена тим, що проведення повноцінного аналізу культурологічного підходу до проблематики потребує з’ясування не лише теоретичних, а й кроссекторальних особливостей взаємодії у культурно-креативному середовищі. Висновки. Результати дослідження окреслюють перспективні вектори культурологічного підходу до визначення креативних індустрій у системі координат самореалізації особистості, розвитку культурних цінностей, трансформаційних процесів культурно-креативного простору. Це дало змогу розглядати креативні індустрії у тривимірному аспекті: як потребу, як вимогу і як рушійну силу інновацій в культурно-креативному просторі крізь призму людиноцентризму.

Право в дискурсі cultural studies: монізм versus плюралізм

Мирослава Володимирівна Поплавська — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати методологічний аспект правових культуральних студій крізь призму дихотомії моністичного та плюралістичного підходів. Завданнями дослідження є розгляд ідей в роботах американського вченого Пола Кана, що започаткували дискусію про монізм і плюралізм в межах правової культури на сучасному етапі, а також висвітлення їхньої рецепції та інтерпретації іншими дослідниками, які вивчають право та правову культуру в парадигмі cultural studies. Методологія дослідження передбачає застосування інструментарію cultural studies як міждисциплінарного проєкту, в межах якого культура (як і правова культура) сприймається як спосіб життєдіяльності індивіда, щоденне проживання життя, переосмислення конститутивних елементів культурних практик на основі усього діапазону можливого соціального досвіду. Також у статті використано такі якісні методи, як концептуальний та типологічний аналіз, що допомогли виокремити та розглянути особливості монізму та плюралізму як методологічних підходів. Комплексне авторське розв’язання зазначених вище завдань становить наукову новизну роботи. Висновки. На основі ідей американського вченого Пола Кана, висловлених ним у своїх роботах, виокремлено і з’ясовано особливості монізму та плюралізму як методологічних підходів до вивчення права і правової культури в парадигмі cultural studies. В межах обох підходів як інструмент залучений насичений опис інтерпретативної антропології К. Гірца, однак перевагою плюралізму є використання на додаток до згаданого опису правової етнографії та спостереження, звернення до неокантіанства та феноменологічної традиції. Дослідження моністичних і плюралістичних методологічних підходів є внеском у вдосконалення парадигми cultural studies у цій галузі, що допомагає визначити різні джерела та методи, необхідні для аналізу взаємозв’язку права і культури, особливостей правової культури тощо.

Хронологічна концепція А. Барра в контексті формування потенційної колекції Українського музею сучасного мистецтва

Сергій Борисович Руденко, Катерина Сергіївна Прокудіна — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета дослідження — верифікувати утилітарність концепції Альфреда Барра про хронологічні межі музеєфікації сучасного мистецтва для формування потенційної колекції Українського музею сучасного мистецтва. Методи. Застосовано такі методи: скептичний емпіризм, екстраполяцію, дедуктивну логіку, науковий критицизм. Наукова новизна. Уперше здійснено спробу адаптації концептуального досвіду МoМА до розв’язання проблеми визначення хронологічних меж потенційного зібрання Українського музею сучасного мистецтва. Попри відсутність збігів культурно-історичних контекстів хронологічну концепцію А. Барра можна розглядати як початковий гіпотетичний каркас для розробки темпоральної системи координат під час музеєфікації. Формально процес визначення хронологічних меж можна подати так: М — рік початку музеєфікації; R — реперна хронологічна точка предмета музеєфікації. R = M-8. T — баррівська «торпеда» — період предмета музеєфікації. T(х) [хвіст] = R-75. T(г) [голова] = R + 25. Т = Т(х) + Т(г). Фаза «руху торпеди» = T + 25, якщо M + 8. Висновки. Підхід з використанням двох хронологічних треків обумовлено тим, що «торпеда» має перебувати в перманентному русі на шляху до майбутнього. Кожні вісім років від початку музеєфікації хронологія предмета музеєфікації відсувається на двадцять п’ять років уперед. Отже, допустимою є екстраполяція формули А. Барра на сучасні українські реалії з урахуванням подібності в роботі музейних інститутів по всьому світу. З огляду на 2022 р. (хоча створення музею сучасного мистецтва в цьому році є малоймовірним) можна запропонувати таку хронологічну послідовність: 1939 р. – 1964 р. – 1989 р. – 2014 р. – 2039 р. Кожна з наведених дат, крім останньої, є знаковою для України, Європи, а подекуди й світу в цілому, а також впливає на художню культуру.

Бренд та імідж країни: соціокультурна проєкція співвідношень понять

Оксана Володимирівна Савенко — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — визначити спільні й відмінні риси між концептами «імідж» та «бренд» країни на основі обґрунтування соціокультурних маркерів їхнього позиціонування. В основу дослідження покладено загальнонаукову міждисциплінарну методологію, що спирається на фундаментальні положення іміджелогії, культурології, соціології, менеджменту та інших наук. Використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння тощо на основі принципів об’єктивності та достовірності викладених результатів. Наукова новизна. Окреслено основні підстави переорієнтації досліджень іміджу та бренду країни у русло соціокультурної методології. Це значно розширить межі наукового пошуку та аргументації висновків щодо їхньої характеристики, функцій, значення, а також інструментів та механізмів брендування. Висновки. Отже, такі неоднозначні феномени, як «бренд країни» та «імідж країни» потребують розгляду з різних поглядів з опорою на міждисциплінарну прагматизацію з метою формування виваженої концепції їх розуміння, оскільки фактично вони характеризують одне явище — сприйняття країни. Сприйняття країни є наслідком впливу низки насамперед суб’єктивних соціально-психологічних чинників (когніцій, можливостей індивідуального пізнання, емоцій та патернів поведінки людей), які у свою чергу опосередковані чинниками об’єктивного політичного, економічного, соціокультурного тощо ландшафту. Такий підхід вказує на необхідність визначення основних напрямів імплікаційних змін у першорядних положеннях іміджелогії та брендування країни з опорою на антропоорієнтовану соціокультурну методологію. Важливим чинником формування іміджу та бренду України повинне стати розуміння культурної політики як однієї з невід’ємних складових політики зовнішньої.

Іноземна мова як інструмент міжкультурного спілкування та засіб пізнання світової культури

Наталія Іванівна Сарновська — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити особливості залучення студентів закладів вищої освіти до світової культури, яке слід розглядати як процес засвоєння загальнолюдських цінностей, культурних здобутків, традицій та засад різних народів. Методологія дослідження спирається на метод теоретичного аналізу та синтезу, аналіз науково-методичної літератури, порівняльний аналіз, узагальнення теоретичних поглядів науковців та власного педагогічного досвіду підготовки фахівців. Наукова новизна полягає у визначенні значущості іноземної мови не лише як елемента художньо-культурної діяльності, а і як основного засобу пізнання світової культури у всьому її розмаїтті. Враховуючи обставини та умови освіти, розглянуто теоретичні та практичні основи залучення студентів до світової культури у процесі вивчення іноземної мови, обґрунтовано підхід до відбору змісту знань про досягнення матеріальної та духовної культури, культурні здобутки, традиції та звичаї різних народів. Висновки. Зазначено, що нині проблема збереження та розвитку культури, духовних цінностей, створених народами протягом століть, постає як одне з найважливіших завдань, як глобальна проблема. Прогресивні сили світу не можуть не думати про довгострокові психологічні та моральні наслідки для молоді насильства, низинних інстинктів людини, пропаганди. Зауважено, що найкраща форма боротьби з бездуховністю — це протиставлення їй справжньої духовності, культури. Культура є реальною основою для діалогу між людьми та соціальними групами з суттєво розбіжними позиціями. Значущим для закладів вищої освіти є використання іноземної мови як способу пізнання світу та отримання спеціальних знань, прилучення до культури різних народів, діалогу культур. Зважаючи на те, що мова є засобом міжкультурного спілкування та пізнання культури, можна стверджувати, що вивчення іноземної мови слугує поглибленому проникненню в основи світової культури.

Партисипативні практики сучасної видовищної культури

Богдан Вячеславович Сварник — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — виявити особливості партисипативних практик видовищної культури ХХІ ст. на прикладі сучасних театральних форм. Методологія дослідження. Застосовано системно-структурний та аналітико-синтетичний методи (для структуризації понятійно- категоріального апарату та осмислення концепції співучасті); метод універсалізму (для виявлення спільної парадигми культури співучасті); типологічний метод (для з’ясування особливостей прояву партисипативних практик у театральному мистецтві). Наукова новизна. Досліджено парадигму сучасних видовищних видів мистецтва; уточнено та доповнено поняття «партисипативні практики» в контексті сучасної видовищної культури; розглянуто культуру співучасті глядача у творчому продукті; виявлено особливості діяльності сучасного партисипативного театру. Висновки. Тенденції практик співучасті сучасної видовищної культури безпосередньо пов’язані з феноменом партисипативної культури — вільної, діяльнісної та осмисленої участі людей в культурних, мистецьких та соціальних процесах. Практики співучасті в складній взаємодії з митцями, формою мистецтва, групою учасників, матеріальними аспектами та безперервністю діяльності сприяють підвищенню особистого та творчого рівня, а також надають підтримку в психосоціальному аспекті. Дослідження практик співучасті в контексті сучасної видовищної культури засвідчило, що театр, як один із видів видовищного мистецтва, може бути простором, у котрому виникає осмислення основи буття. Театр співучасті — це театр, який засновує свою діяльність на змістово-суттєвій участі глядачів, трупи театру, партнерів; пропонує глядачу задля осмислення зупинитися на тому, що доступно саме цієї миті.

Культурологічні аспекти розкриття поняття «музейний предмет» як механізму артефікації культурної пам’яті

Андрій Олександрович Сошніков — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — розкрити культурологічний та філософський аспекти поняття «музейний предмет», а також проаналізувати його європейську музеологічну класифікацію з подальшим її включенням у вітчизняний музеєзнавчий обіг. Дослідження базується на застосуванні комплексної методології, що передбачає поєднання методів структурно-функціонального і порівняльного аналізу. Через залучення системно- теоретичного підходу визначено закономірності введення методів раціонального пізнання та можливості їх імплікацій в музеологічний контекст. Для одержання найбільш достовірних результатів дослідження застосовано загальнонаукові, музеологічні, філософські та культурологічні методи, що дало змогу уникнути схематизації та редукції, створити міждисциплінарний синтез. Наукова новизна дослідження полягає у розбудові структурованої системи категоризації поняття «музейний предмет» як засобу достовірного відображення історико-культурної реальності. Висновки. Музейні предмети — це предмети, витягнуті з оригінального (первинного) контексту і переміщені у нову, музейну реальність для того, щоб документувати там реальність, з якої вони були вилучені. Музейний предмет — це не просто предмет у музеї. Це відібраний, класифікований, збережений та документований предмет. Він стає джерелом для дослідження або, бувши виставленим для огляду, експонатом. Музейний предмет як документ може документувати не лише своє власне існування, а й певний вид діяльності, феномени або функції у ширшому контексті зв’язків.

Презентація сучасних музейно-мистецьких технологій у середовищі музейно-культурного комплексу «Український фізико-технічний інститут. Харків»

Ірина Геннадіївна Споденець — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — на основі практичного досвіду реалізації інноваційного проєкту «За крок до лауреата» у відомчому науково-технічному музеї Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» — музейно-культурному комплексі «Український фізико-технічний інститут. Харків» висвітлити особливості впровадження сучасних інтерактивних музейно-мистецьких технологій популяризації історико-культурної та наукової спадщини. Методологія дослідження. Обґрунтовано застосування методології практичного музеєзнавства, системного підходу та теоретико-експериментальних й емпіричних наукових методів, зокрема аналізу, синтезу, експерименту, спостереження. Наукова новизна. Уперше у вітчизняній музейній практиці запропоновано інноваційну стратегію модернізації музейно-культурного комплексу на основі співпраці зі стейкхолдерами та культурно-креативними індустріями. На реальних прикладах обґрунтовано імерсивний підхід щодо організації заходу та висвітлено практичні результати експериментування з уперше застосованою у вітчизняному музейно-культурному середовищі технологією Verbatim (документальний театр). Розкрито особливості застосування технології Storytelling (розповідь історій) і технології квесту. Апробація інтерактивних технологій дала змогу зруйнувати класичну павільйонно-експозиційну форму трансляції науково-технічної спадщини, модернізувати формат екскурсії й вивести її на новий рівень. Висновки. Інноваційна стратегія розвитку МКК УФТІ й система об’єднаних певним концептом інтерактивних музейно-мистецьких технологій, що створили специфічні (комфортні) умови для осучаснення музейного закладу відповідно до запитів особистості й суспільства та водночас максимально ефективного використання потенціалу й ресурсів зацікавлених у співпраці партнерів — якісно новий музейний продукт, який не має аналогів.

Фахові майстер-класи як освітні тренди у сфері гостинності та туризму

Леся Миколаївна Устименко, Наталія Валеріївна Булгакова, Тетяна Юріївна Корицька — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати вплив освітніх трендів на формування практичних навичок у майбутніх фахівців сфери гостинності та туризму. Сфера гостинності та туризму є однією із важливих складових сучасної економіки, що постійно змінюються та розвиваються в процесі світової інтеграції. Однією з умов успішного розвитку галузі є залучення освітніх трендів, якісна підготовка фахівців, що має бути особливо пріоритетною в контексті антикризової стратегії розвитку сфери гостинності та туризму. Методологія дослідження ґрунтується на діалектичному методі вивчення проблематики та системному підході розв’язання поставлених завдань. Застосовано загальнонаукові та спеціальні методи аналізу, синтезу і порівняння статистичних та наукових джерел щодо вивчення впливу освітніх трендів на трансформацію освіти для сфери гостинності та туризму, формування системи конкурентоспроможної підготовки майбутніх спеціалістів. Наукова новизна: визначено та введено до наукового обігу поняття «освітні тренди» та «фахові майстер-класи»; розроблено класифікацію фахових майстер-класів. Висновки. Проаналізовано основні освітні тренди, проблеми та перспективи розвитку освіти для сфери гостинності та туризму в Україні. Визначено основні напрями подальшого розвитку фахової освіти, а саме: необхідність посилення практичної складової навчання, коригування навчальних програм, орієнтуючись на сучасні освітні тренди. Введено до наукового обігу поняття «освітні тренди» та «фахові майстер-класи». Представлено класифікацію фахових майстер-класів. Обґрунтовано доцільність використання міжнародного досвіду та залучення закордонних університетів до співпраці з метою обміну досвідом та стажування студентів за кордоном. Розроблено рекомендації щодо використання інноваційних освітніх трендових технологій в навчальному процесі.

Культурологічні засади та основні техніки танцю контемпорарі

Наталя Володимирівна Федотова — Wed, 21 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити фундаментальні засади танцю контемпорарі крізь культурологічну призму та систематизувати основні його техніки. Методологія дослідження базується на аналізі дотичних до теми наукових джерел, застосуванні культурологічної оптики в процесі розгляду основних засад танцю контемпорарі, систематизації ознак технік танцю контемпорарі. Наукова новизна. Вперше акцентовано увагу на культурологічних ознаках танцю контемпорарі, систематизовано та охарактеризовано основні його техніки. Висновки. Застосування культурологічного підходу до розгляду танцю контемпорарі дозволило стверджувати, що його тілесно-дослідницький характер може розглядатися в координатах тілесності як єдності інтелектуального, духовного та фізичного джерел. Танець контемпорарі об’єднує техніки, які розвивають не лише фізичні характеристики, а й цілеспрямовано впливають на розумові та психоемоційні здібності. З концептуальної точки зору танець контемпорарі, а водночас і його техніки спрямовано на розуміння тіла як феномену в категоріях феноменології. Танець контемпорарі формує нову якість руху; навчає утримувати центр уваги в тілі, бути усвідомленим, ефективним та злагодженим у танці, використовуючи природні ресурси тіла. Такі навички важливі не лише в танці, а й у буденному житті, оскільки вони необхідні людині для гармонізації внутрішнього світу та формування креативного ставлення до навколишнього середовища, що є важливими орієнтирами сучасної культури. Серед технік, які застосовує танець контемпорарі, переважають пошукові та експериментальні практики, які сприяють здобуттю навиків тілесної та емоційної саморегуляції. Хореографи сьогодення вдало використовують техніки танцю контемпорарі не лише задля полівекторного розвитку здібностей артистів, а й для усвідомлення культурологічного контексту власної діяльності.