Питання культурології

Популяризація традицій гастрономічної культури крізь призму розвитку туристичної дестинації: турецький досвід для України

Алла Гаврилюк, Анюта Виставна — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — вивчити вплив традицій гастрономічної культури Турецької Республіки на розвиток туристичної дестинації та окреслити перспективи їх застосування в Україні. У результаті дослідження розкрито основні аспекти просування туристичної дестинації через використання гастрономічної культури як частини нематеріальної культурної спадщини (НКС) ЮНЕСКО на прикладі Турецької Республіки. Проведено анкетування, у якому визначено: головні гастрономічні «родзинки» України, які пропонується використовувати для промоції території та відповідно до особистих чи уподобань опитаних респондентів; напрями популяризації країни з урахуванням найбільш привабливих гастрономічних елементів; оцінку привабливості України для туристів загалом та основних аспектів подорожі зокрема; значення гастрономії як складника кожної подорожі; основний вектор для діяльності установ, що забезпечують імплементацію Конвенції про охорону НКС. Наукова новизна полягає у виявленні інноваційних інструментів просування туристичної дестинації через використання гастрономічних елементів НКС. Висновки. На прикладі Турецької Республіки виявлено, що формування гастрономічної культури крізь призму пізнання нематеріальної культурної спадщини є актуальним і популярним ресурсом розвитку туристичної дестинації, мотиватором туристичних прибуттів до місць призначення; рушієм стійкості та розвитку громад і територій, особливо сільської місцевості, завдяки залученню туристів в усі пори року та використанню локальних продуктів. За результатами проведеного дослідження визначено основні напрями популяризації державою національної та локальної гастрономічної культури. Проаналізовано ресурсні можливості гастроспадщини НКС ЮНЕСКО, що можуть бути використані для просування туристичної дестинації в межах безпечних територій України навіть в умовах воєнного стану.

Взаємовплив соціальних мереж і масової культури: роль і значення алгоритмів

Олег Гаврилюк, Анатолій Гнатюк — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — з’ясувати сутність та особливості впливу соціальних мереж на масову культуру. Дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових методів системного аналізу, а також теорії соціальних мереж; для з’ясування сутності взаємовпливу соціальних мереж і культурних цінностей використано метод логічної реконструкції. Результати дослідження. Звернено увагу на потребу з’ясування ролі одного з найпопулярніших сервісів інтернету — віртуальних універсальних соціальних мереж у перевизначенні масової культури. Наголошено, що основою дослідження впливу соціальних мереж на масову культуру мають стати дві теорії: вибіркового сприйняття та соціального впливу. На основі цих теорій розробляються спеціальні алгоритми, які не лише передбачають, що люди робитимуть, а й змінюють культурні відносини, формують культурні ландшафти, змушують віддавати перевагу конкретним речам, діям тощо. Акцентовано, що алгоритми соціальних мереж — це, по суті, прогнозні аналітичні коди, які надають інтернет-користувачам контент на основі їхнього біологічного профілю, геолокації та онлайн-звичок. Наукова новизна одержаних результатів полягає у з’ясуванні суті алгоритмів соціальних мереж, специфіки їхнього впливу на масову культуру і навпаки — масової культури на контент соціальних мереж, що дає підстави вести мову про так звану «алгоритмічну соціалізацію». Висновки. Підсумовано, що соціальні мережі є сьогодні інструментом трансформації масової культури — цінності та досвід передаються через публікації, коментарі, лайки та репости, а також інші форми спілкування на сайтах соціальних мереж. Сьогодні ці процеси знаменують початок нової ери, коли масова культура та нові медіа вимірюють щоденну взаємодію людей із представниками інших культур, спонукаючи до з’ясування специфіки вироблення алгоритмами інформації, знань про світ, які згодом використовуються для рекурсивної зміни останнього.

Жіночі образи сучасної візуальної культури України крізь призму архетипів: воєнний час

Ірина Заспа — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити жіночі образи як культурно-соціальну форму крізь призму архетипів; розглянути головні характеристики образів, їх витоки та сучасний стан, специфіку творення та підґрунтя; віднайти архетипні уявлення у жіночих візуальних образах, встановити їх місце в розвитку культури України на сьогодні. В результаті наукового дослідження віднайдено архетипи у вибраних жіночих образах візуальної культури України, визначено їх особливості та зазначено трансформації. Прослідковано процес творення від витоків до воєнного сьогодення. Виявлено взаємозв’язки між архетипами та жіночими образами. Застосування емпіричного методу дало змогу зіставити форми виразу візуальних образів жінки із початковими архетипними уявленнями. Образи та їх значення трактовано за допомогою герменевтичного методу дослідження із семіотичним осмисленням. Синтезовано зібрані факти та матеріали в комплексному висвітленні досліджуваної теми. Результати досліджень формують підґрунтя для подальшого вивчення окресленої теми. Наукова новизна. Вперше зроблено спробу культурологічного дослідження вибраних жіночих образів у візуальній культурі України воєнного часу крізь призму архетипів та їх семіотичного розшифрування на конкретних прикладах. Висновки. У дослідженні розглянуто та проаналізовано вибрані жіночі образи у візуальній культурі України воєнного часу крізь призму архетипів; відстежено та пояснено на базі наукової розвідки шлях їхнього утворення і підґрунтя; окреслено трансформації, виділено особливості, простежено взаємозв’язки змін дійсності суспільства та культури; встановлено й опрацьовано взаємозв’язки між архетипом та візуальним образом, виявлено їх вплив на розвиток культури та укріплення національної ідентичності, встановлено їх місце в розвитку сучасної культури України.

Інновації святкування 300-річчя Г. Сковороди в Україні: запит на національну ідентичність

Катерина Кириленко — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати культурно-мистецькі події з нагоди відзначення 300-річчя від дня народження Г. Сковороди як свідчення зростання потреби в суспільстві в дедалі більшій кількості проявів української національної ідентичності. Результати дослідження засвідчили: повага до ідентичності є базовим принципом демократичного суспільства. Скривджена ідентичність дестабілізує суспільство, бо є одним із найпотужніших мотиваторів боротьби за власну гідність. Натомість наявність можливостей до вияву власної ідентичності мотивує розвиток особистості, сприяє появі нового самобутнього культурного продукту. Необхідною умовою розвитку культури в сучасних умовах є шанування різних форм ідентичності (насамперед національної). У суспільстві зростає запит на українську національну ідентичність, активно триває пошук її маркерів. Наукова новизна статті полягає в аналізі культурно-мистецьких подій, що відбулися 2022 року в Україні, як свідчень суспільного пошуку несфальшованих росією українських інтелектуальних героїв, очищення інформаційного простору України від наративів російської пропаганди. Інфопростір росії тривалий час моделюється відповідно до владних амбіцій кремля й не має нічого спільного зі світом наявного, оскільки це простір штучно створеної, віддаленої від реальності дійсності. Його ідеологи намагаються не лише утримувати в ньому своїх співгромадян і маніпулювати їхньою свідомістю, але й накинути таке світосприйняття українцям з метою знищення української ідентичності. Висновки. Проаналізовано культурно-мистецькі події з нагоди відзначення 300-річчя від дня народження Г. Сковороди, узагальнено отримані результати. Встановлено, що в українському суспільстві, особливо серед молоді, зростає потреба ідентифікувати себе як носія української ідентичності; відбувається пошук маркерів української ідентичності серед мислителів минулих століть; напрацьовуються новітні культурно-мистецькі форми вияву української ідентичності; зростає попит на декларування власної української національної ідентичності.

Інструменти комунікації в контексті музеєзнавчих досліджень

Юлія Ключко — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — здійснити комплексний аналіз інструментів комунікації в контексті музеєзнавчих досліджень, які є свідченням рефлексії науки на розвиток музейної комунікації. Результати дослідження. З’ясовано, що у сучасному музеєзнавстві питання щодо специфіки комунікаційних процесів є доволі дискусійним. Відбувається переосмислення фундаментальних музеєзнавчих понять «музейний предмет», «музейна експозиція» і, як результат, — зміщення завдань комунікації від інформування до партисипації, змінюється культура споживання контенту на культуру участі у створенні контенту. Сучасні дослідники аналізують ефективність інструментів комунікації, їх вплив на сприйняття відвідувачів і розуміння культурної спадщини. Вони також досліджують рефлексії та нові підходи до музейної комунікації, зокрема роль соціальних медіа, спільного творення з відвідувачами та залучення громадськості у процес музейної практики. Наукова новизна полягає у розширенні уявлень про інноваційні формати та інструменти комунікації в діяльності сучасних музеїв на основі аналізу новітніх досліджень. У висновках наголошено на тому, що на сьогодні комунікативний підхід належить до магістральних напрямів музеєзнавчої думки та визначає стиль мислення світової музейної спільноти. З’ясовано, що значна кількість сучасних публікацій присвячена розгляду інструментів маркетингової комунікації (брендинг, PR, музейний SMM, мобільні застосунки, програми лояльності, інтерактивний сайт тощо) в діяльності музеїв. Доведено, що технології як інструмент музейної комунікації допомагають зробити музейний досвід доступним і цікавим для різних груп відвідувачів. Підсумовано, що в діяльності сучасних музеїв на перший план виходить комунікативна політика та робота з новими інструментами комунікації, зокрема з цифровими технологіями, у темпах опанування яких музейні інституції конкурують із традиційними гравцями медіапростору.

Cultural Studies, Festival Studies та перспективні напрями досліджень фестивальних практик

Марина Козловська — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати потенціал конвергенції Festival Studies і Cultural Studies, окреслити перспективні напрями досліджень фестивальних практик на сучасному етапі на базі кореляції зазначених студій. Результати дослідження. На відміну від дискурсів про фестивальний туризм і фестивальний менеджмент, які оперують кількісними методами, дискурс щодо ролі, значення та впливу фестивалів на суспільство та культуру і навпаки підкреслює не лише важливість якісного аналізу фестивальної практики, але й передбачає конвергенцію Festival Studies і Cultural Studies. У результаті цієї конвергенції виникає спільне поле дослідницьких підходів, що допомагає розкрити культуротворчий потенціал фестивальних практик і рухів та представити фестивалі як важливий складник метасистеми культури. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській культурології розглянуто конвергенцію Festival Studies і Cultural Studies як перспективний методологічний підхід, покликаний збагатити обидва напрями, завдячуючи насамперед якісному культурологічному аналізу фестивальної практики. Висновки. З’ясовано, що з позиції Cultural Studies фестивалі є конфігурацією або ж формою культурної демонстрації та культурної комунікації, вони конституюють простір для генерації оповіді, досвіду та пам’яті, а також є публічною сферою, до якої залучені суб’єкти як активні учасники та творці цієї сфери і водночас реципієнти культурно-мистецьких сенсів, що перебувають під її впливом. Доведено, що багато цікавих і актуальних тем, пов’язаних з фестивальною практикою, ті, які потребують ґрунтовного аналізу, підкреслюють важливість конвергенції Festival Studies і Cultural Studies, об’єднання їхніх методологічних потенціалів, що допоможе розширити фокус аналізу, запропонувавши нові ракурси бачення та аспекти, не представлені кількісними дослідженнями в межах туризму, менеджменту та маркетингу.

Культурні проєкти Українського культурного фонду: 2018–2023 рр.

Олеся Комарніцька — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити діяльність Українського культурного фонду як показовий приклад культурного проєктування. Методи дослідження ґрунтуються на застосуванні загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема аналізу та синтезу, абстрагування та узагальнення. Результати дослідження. Акцентовано, що сьогодні до реалізації культурних проєктів активно долучений Український культурний фонд та інші інституції, але саме Українському культурному фонду належить провідна роль у наданні грантів на підтримку і розвиток національної культури. Підсумовано, що діяльність Українського культурного фонду є незаперечним доказом високого попиту на підтримку програм і проєктів у сфері культури та мистецтва в Україні. Пропоновані фондом проєкти зорієнтовані на загальнонаціональний і регіональний розвиток культури і мистецтва, зокрема збереження культурної спадщини, відновлення та реконструкцію її об’єктів тощо. Наукова новизна одержаних результатів полягає в підсумовуванні проєктної діяльності Українського культурного фонду, введенні в науковий обіг нових даних про його аналітичну роботу та партнерську діяльність. Висновки. Завдяки активній діяльності Українського культурного фонду, навіть попри пандемію COVID-19 і російську збройну агресію, культурне життя в країні отримує вагому фінансову підтримку, сприяє ініціативності та креативності культурних інституцій, державних і громадських організацій у сфері культури і мистецтв, залученню усе більшої кількості людей до культурної діяльності, спонукаючи їх стати ініціаторами та водночас учасниками унікальних культурних проєктів. Культурні проєкти Українського культурного фонду — це синергія не лише фінансових та організаційно-управлінських компонентів, а й творчих, ціннісних, культурних, які в сукупності сприяють досягненню головної мети конкретного культурного проєкту.

Інтерактивність як явище культурного простору кінця XX – початку XXI століття

Олексій Красненко — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — виявити особливості інтерактивності як явища культурного простору кінця XX – початку XXI ст. Результати дослідження. У статті досліджено феномен інтерактивності в контексті сучасного культурного простору. З’ясовано, що інтерактивність є фундаментальною та унікальною ознакою мультимедіа, яка значною мірою визначає естетичну природу інтерактивних художніх середовищ (неповторність художнього образу, засобів виразності, просторово-часової організації матеріалу, сприйняття). Наукова новизна полягає в дослідженні явища інтерактивності крізь призму сучасного культурного простору, аналізі основних характеристик і форм прояву в контексті інноваційних і традиційних художніх практик кінця XX – початку XXI ст. Висновки. Принцип інтерактивності, тобто взаємодія глядача та репрезентатора культурного продукту, є ключовим у формуванні сучасного культурного простору, що пропонує майданчики, відкриті для спільного спілкування та активної участі творчих особистостей, яких не влаштовує роль пасивного глядача, які хочуть не спостерігати, а брати участь. Визначення інтерактивності в контексті практик сучасного культурного простору залежить від особливостей інноваційних мультимедійних і традиційних художніх практик, а також поставлених творчих завдань. Інтерактивність змінює загальноприйняті підходи до традиційної культурної діяльності, впливає на більшість засобів виразності традиційних художніх практик, що є результатом їх інтегрування з цифровими технологіями.

Сучасні цифрові технології та аудіовізуальні засоби в гібридних культурно-дозвіллєвих івентах

Оксана Крупа, Олена Губернатор — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — схарактеризувати потенціал сучасних digital-технологій та аудіовізуальних засобів у гібридних культурно-дозвіллєвих івентах, спираючись на найновіші тренди в галузі та інтердисциплінарні засади культуральних студій. Результати дослідження. Можна констатувати, що популярність гібридних івентів у постковідну епоху зростатиме, а їхній подальший розвиток революціонізував формати спілкування, навчання та культурного відпочинку, вплинув на зміну правил під час організації івенту та розширив можливості індустрії розваг, забезпечивши наочність, інформативність, інтерактивність і вірусний ефект. Наукова новизна дослідження полягає у спробі культурального дослідження впливу сучасних цифрових технологій та аудіовізуальних засобів на віртуалізацію та гібридизацію культурно-розважального сегмента івент-індустрії. Висновки. Встановлено, що впродовж останнього десятиліття, а особливо у 2020–2023 рр., гібридні івенти стають популярними, пропонуючи зручну та економічно ефективну альтернативу традиційним особистим зустрічам. З появою високошвидкісного інтернету та поширенням смартфонів тепер будь-хто може відвідати захід, не виходячи з дому чи офісу. Це стосується і культурно- розважальних івентів, в яких застосовуються VR- і AR-технології, стримінг та симуляція (моделювання), безконтактна реєстрація, діаграми івентів і цифрові плани залів, гейміфікація івентів, «розумний одяг», багатофункціональні застосунки, а також найпопулярніші системи відеозв’язку (Zoom, GoToMeeting, FreeConferenceCall, ClickMeeting, RingCentral). Їхнє застосування змінює «форму» івент-індустрії та «стійке поле культури», трансформуючи патерни, культурні норми та цінності, як, власне, і концепцію розваг.

Музеї України в умовах російської збройної агресії

Людмила Кузнецова — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити та узагальнити дані щодо руйнувань і втрат музеїв України з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну (з 24 лютого 2022 р. до червня 2023 р.), окреслити основні напрями подальшого захисту музейної спадщини України в умовах війни. Результати дослідження ґрунтуються на узагальненні конкретних фактів руйнування і втрат низкою українських музеїв історико-культурної спадщини в умовах війни, аналізі документів Міністерства культури та інформаційної політики та інших державних структур, онлайн-ресурсів за 2022–2023 рр., в яких висвітлюється діяльність і стан українських музеїв. Визначено, що основними причинами значних втрат музеями своїх фондів є як зовнішні — швидкий наступ РФ, тимчасова окупація окремих територій України, постійні обстріли тощо, так і внутрішні, пов’язані з недостатньою підготовкою музеїв до евакуації. Руйнуючи або привласнюючи культурні цінності, російські окупанти намагаються знищити українців як націю. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації широкого фактичного матеріалу щодо стану музеїв з початку повномасштабної збройної агресії Росії на територію України; виявленні причин і наслідків втрат музейної спадщини; окресленні можливих шляхів забезпечення охорони музейних експонатів під час воєнних дій. Вперше введено в науковий обіг окремі статистичні дані та інформаційні матеріали щодо руйнування українських музеїв у 2022–2023 рр. Висновки. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що з початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 р. сфера культури загалом і музеї зокрема зазнали найбільших втрат за всю історію незалежності. Частину музеїв знищено або пошкоджено, пограбовано і вивезено до РФ музейні колекції з тимчасово окупованих територій. Значно вигідніші умови для евакуації і збереження колекцій мали музеї західних регіонів. Оцінка наслідків втрат музейної спадщини, впровадження сучасних інноваційних технологій із захисту і збереження музейних колекцій, зокрема оцифрування музейних фондів України і створення єдиного електронного реєстру музейних цінностей, реституція культурних цінностей після закінчення війни, мають бути першочерговими завданнями державних і місцевих органів влади в питаннях збереження і захисту національно-культурної спадщини України. Нагальною потребою постають і подальші наукові розробки щодо оцінки свідомого нищення російськими окупантами об’єктів культури і мистецтва.

Культурно-мистецькі заходи бібліотек України в умовах війни

Марія Макарова — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати діяльність бібліотек України з організації заходів культурно-мистецького спрямування під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, визначити основні чинники їх впливу на ціннісні орієнтації населення в Україні. Результати дослідження ґрунтуються на узагальненні інформації про культурно-мистецькі заходи українських бібліотек за півтора року повномасштабної російсько-української війни. Визначено, що бібліотеки є потужним засобом впливу на формування ціннісних орієнтацій українського суспільства. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації широкого фактичного матеріалу щодо організації культурно-мистецьких заходів бібліотек України в умовах воєнного стану, вперше введено в науковий обіг окремі інформаційні матеріали щодо діяльності бібліотек у 2022–2023 рр. Висновки. Здійснене дослідження дає змогу констатувати, що в умовах російської збройної агресії бібліотеки відіграють значну роль в інформуванні населення про історичні та культурні події. Наведені приклади культурно-мистецьких заходів бібліотек у різних регіонах України в умовах воєнного стану свідчать насамперед про їх патріотичне спрямування — ці заходи присвячені проблемам російсько-української війни, державним патріотичним святам: Дню Незалежності України, Дню пам’яті та примирення тощо. Вони мають значний вплив на переоцінку життєвих цінностей українського населення. Зміни, що відбуваються у системі ціннісних орієнтацій, стосуються суспільного життя, світосприйняття, норм моралі. Тематика та зміст бібліотечних виставок і заходів культурно-мистецького спрямування допомагає у духовному вихованні населення, зокрема, вважати патріотизм, національну гідність, державотворчі прагнення, історичну пам’ять, прагнення до єдності вище за власні національні цінності. Взаємодопомога, відчуття справедливості та взаємовиручка, відчуття спільного лиха і спільної перемоги, згуртованість дедалі більше розвиваються в українському суспільстві під час війни, розв’язаної країною-агресором. Бібліотеки і надалі мають продовжувати проводити заходи, що об’єднують громадян України в складних сучасних умовах.

Цифрова трансформація креативних індустрій: британський кейс

Оксана Олійник — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити досвід британського кейсу цифрової трансформації сектору креативних індустрій, окреслити подальші перспективи його розвитку з огляду на програмні документи та останні тенденції у цій галузі. Результати дослідження. Висвітлено основні сегменти британського кейсу цифрової трансформації сектору креативних індустрій — нормативно-законодавчі, політичні, технологічні та культурологічні. Доведено, що активна фаза цифрової трансформації розпочалася у ковідний і постковідний періоди, а сама цифрова трансформація є не просто використання технологій, а трансформація організаційної культури та багатьох бізнес-моделей і процесів, які відіграють ключову роль у національному розвитку та плануванні культурної політики Великої Британії на сучасному етапі. Наукова новизна полягає у тому, що вперше досліджено особливості британського кейсу цифрової трансформації креативних індустрій у ширшому культурологічному контексті з акцентом на сучасний етап. Висновки. У першій чверті ХХІ ст. креативна економіка переживає безпрецедентну цифрову трансформацію, прискорену цифровим поворотом унаслідок впливу пандемії COVID-19. Велика Британія залишається одним з лідерів цифрової трансформації у галузі: генерує «галузеві візії», які підхоплюють інші країни, та намагається закріпити за собою цей статус. Ініційовано три великі проєкти: The Creative Industries Clusters Programme, The Audience of the Future Challenge та Towards a National Collection. Для більшості креативних галузей країни характерний технологічно детермінований творчий процес і цифровий тип продукції, активне використання імерсивних технологій, штучного інтелекту, токенів тощо. Політичні пріоритети, визначені за підтримки експертів, охоплюють збільшення фінансування цифрових інновацій, боротьбу з різноманітністю секторів і реструктуризацію творчої освіти.

Культурний туризм Кіровоградської області: ідеологія соціокультурного проєктування

Валерій Осієвський — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — розглянути ідеологію соціокультурного проєктування у сфері культурного туризму Кіровоградщини як інструменту регіональної культурної політики, спрямованої на задоволення культурно-пізнавальних потреб туриста, а також соціалізацію та інкультурацію учасників туристичних програм. Результати дослідження. Констатовано проблему, яка полягає у тому, що в межах теорії та практики організації культурного туризму в українській індустрії та на Кіровоградщині переважають економічні орієнтири, а на ринку туристських послуг — атрактивність і рекреації, що знецінює фактор культурного іміджу місць проведення туристичних маршрутів і створення умов для збереження та розвитку культурної самоідентифікації соціальних груп через участь у туристичних маршрутах. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській культурології розкрито особливості культуротворчого потенціалу проєктної діяльності в галузі культурного туризму на прикладі Кіровоградщини. Висновки. Впровадження ідеології соціокультурного проєктування в межах культурного туризму Кіровоградщини підкреслює її потенціал як основного інструменту «матеріалізації» визначних пам’яток та об’єктів регіону, їх актуалізації у культурній свідомості туристів завдяки технологічним соціокультурним моделям підготовки туристських програм і відповідним екскурсійно- туристичним маршрутам. Використання соціокультурного образу регіону як козацької території (проєкт «Кіровоградщина — земля козака Мамая») або головного святилища скіфів (проєкти «Сакральний центр Великої Скіфії» або «Золотими стежками Ексампею») активізує створення регіональних програм розвитку туризму, які враховують як необхідність збереження культурної спадщини в Кіровоградській та інших областях, так і модернізацію у соціально-економічному та культурному житті українських територій з метою появи реальної альтернативи нестримній комерціалізації галузі у ХХІ ст.

Телебачення як сучасний фактор культурогенезу: осмислення в термінах теорії культивації

Ігор Печеранський — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати та осмислити крізь призму теорії культивації феномен телебачення як важливого сучасного фактора культурогенезу. Результати дослідження. Спираючись на теорію культивації, доведено, що телебачення, з одного боку, є співтворцем масової або попкультури, інформаційного суспільства, постмодерну, «суспільства знань» тощо, а з іншого, воно заклало не менш руйнівні та деструктивні важелі в основу сучасного культурного простору, коли йдеться про соціальний капітал, особистісний і міжособистісний розвиток, культурну комунікацію, соціальні зв’язки, родинні цінності. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській культурології розкрито зв’язок між телебаченням і культурогенезом, а також за допомогою теорії культивації та підходів інших медіадослідників продемонстровано амбівалентну (тобто позитивно-негативну) роль телебачення в культурно-онтологічному процесі. Висновки. Сьогодні телебачення залишається одним із найпотужніших сучасних засобів мас-медіа, яке сприяє більшій відкритості та демократизації світу, а також впливає на мільйони та мільярди людей. Теорія культивації та сучасні медіадослідження допомагають виявити ризики, пов’язані з «проживанням» людей у символічно-медійному телесвіті: конгруентність телеконтенту життю настільки, що сучасні люди часто втрачають власний зв’язок з реальністю; маніпулювання поведінкою та свідомістю глядачів за допомогою мейнстримінгу; персоналізація телепотоку та фрагментація аудиторії; масовізація та атомізація культури, втрата нею статусу соціального інтегратора; «телегенічність» у зв’язку з «мозаїчністю» повідомлення; зеппінг як додатковий антропогенний фактор, що стимулює розвиток «кліпової свідомості» всупереч аналітичному та критичному мисленню (ця проблема особливо загострюється з появою TikTok) тощо. Ці ризики є ознакою пермакризи в сучасній економіці та культурі, зумовленої, зокрема, розвитком і поширенням телевізійних технологій.

Цифровий університет в епоху пост-постмодерну: до питання формування нової корпоративної культури

Михайло Поплавський — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати особливості цифрової корпоративної культури університету, окреслити її параметри та показники, орієнтуючись на культурно-освітні та цифрові комунікативні потреби студентів, викладачів і працівників в епоху пост- постмодерну. Результати дослідження. Цифровий університет або Університет 4.0. — тренд першої чверті ХХІ ст. і високотехнологічна інфраструктурна платформа для розгортання різних освітніх ініціатив, успішне функціонування якої залежить від цифрової корпоративної культури, її параметрів і показників. Наукова новизна. У статті вперше в межах Digital Culture Studies як інноваційного міждисциплінарного напряму розглянуто дихотомію популярного в зарубіжній та українській освітній практиці ринкового типу корпоративної культури та нового, запропонованого автором, «холістичного» типу на базі ширшого соціокультурного підходу, здобутків відкритої науки, ідей критичної педагогіки та феноменологічного підходу в освітній практиці. Висновки. Наголошено, що вища освіта постковідного періоду характеризується прискоренням цифрової трансформації, і чимало західних університетських менеджерів активно форсують цей процес. Стверджується, що переважна більшість подібних ініціатив наштовхується на однакові проблеми, пов’язані з домінуванням філософії інструменталізму та неоліберального дискурсу, коли цінність освіти все частіше тлумачиться крізь призму фінансового успіху та бізнес- наративів, що призводить до абсолютизації ринкового типу корпоративної культури університету. Доведено одновимірність й обмеженість такого типу та запропоновано його реструктуризацію на засадах холістичного підходу, що передбачає синтез цифрового навчання, культури праці та знань, цифрового читання, цифрової онтології та антропології, радикальної відкритості, творчої праці, де в основі «нової» корпоративної культури мають бути покладені цифрові компетенції як «поле співпраці» студента та викладача.

Гримувальне мистецтво в українському науковому дискурсі: історіографічний аналіз і перспективи культурологічного дослідження

Олександра Проскурякова — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — здійснити історіографічний аналіз проблематики гримувального мистецтва в українському науковому дискурсі, починаючи від другої половини ХХ ст. і донині, та визначити на його основі перспективи подальшого культурологічного дослідження цього напряму мистецтва та фешн-індустрії. Результати дослідження. Виявлено та проаналізовано ключові наукові праці, що стосуються дослідження гримувального мистецтва в науковому дискурсі та опубліковані державною мовою. Запропоновано їх класифікацію, що дало змогу виокремити основні тематичні напрями, методологічні підходи та можливі прогалини в досвіді вивчення мистецтва гриму. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснено спробу систематизувати, проаналізувати наявну україномовну літературу, починаючи з середини ХХ ст. і дотепер, яка стосується гримувального мистецтва. Висновки. Доведено актуальність робіт українських авторів на шляху розвитку наукових і творчих аспектів мистецтва України. Запропоновано шляхи розв’язання поставлених завдань, що пов’язані з широкими можливостями досліджень різних наукових студій, заохоченням лінгвістів, перекладачів і видавничих редакцій до означеної проблеми. Зазначений аспект у перспективі може стимулювати молодих фахівців до видання підручників, методичних матеріалів, наукових статей, дисертацій тощо, а також до звернення та обміну досвідом з європейськими спільнотами. Поглиблене вивчення та аналіз різних аспектів наукового осмислення гримувального мистецтва надалі дасть змогу дослідити грим у культурологічних розвідках, пов’язаних із взаємодією гриму з соціокультурними чинниками, суспільством, ідентичністю та рольовими конструкціями, естетикою, транснаціональними, міжкультурними та іншими ключовими культурними чинниками.

Проєкти діячів сучасного танцю як інструмент культурної дипломатії України в умовах воєнного стану

Віктор Рубан — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — представити та проаналізувати події і проєкти сучасного танцю України, що відбулися після початку повномасштабного вторгнення, в контексті культурної дипломатії, визначити їх культурно-історичний вплив, врахувавши інституційний вимір. Результати дослідження. Задокументовано та репрезентовано різні форми міжнародної діяльності представників українського сучасного танцю, а також застосовано системно- структурний метод до огляду представлених кейсів, враховуючи інституційний аспект їхньої реалізації. На підставі компаративного аналізу окреслено їх культурно-історичний вплив у контексті культурної дипломатії України. Наукова новизна полягає в дослідженні культурного впливу актуальної мистецької діяльності діячів сучасного танцю України на процеси культурної дипломатії, а також виявленні ключової ролі локальних і міжнародних інституцій. Висновки. Серед розглянутих проєктів, ініційованих діячами сучасного танцю в межах титульних міжнародних подій, варто зазначити: Festival d’Avignon 2022 (Франція), Tanzmesse 2022 (Німеччина) та Edinburg Fringe Festival 2023 (Велика Британія). Проєкти, які відбулися в межах окреслених подій, були успішно представлені за підтримки та в співпраці з урядами цих країн, що є особливо значущим з огляду на те, що вони для України є країнами стратегічної важливості. Здійсненню ініціатив значною мірою сприяла солідарність партнерських інституцій незалежного сектору інших країн, і саме незалежний сектор в Україні здійснює успішну діяльність з популяризації сучасної української культури на міжнародному рівні. Подальше дослідження та порівняльний аналіз внеску діячів різних видів мистецтв до консолідації міжнародної підтримки дасть змогу окреслити прояви культурно-історичного впливу та допоможе значно доповнити розуміння ролі діяльності української культурної спільноти для держави.

Соціальні медіа як чинник трансформації аудіовізуальної культури в епоху трансмедійності

Денис Сучков — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати роль соціальних медіа як чинника трансформації аудіовізуальної культури в епоху трансмедійності. Результати дослідження. Поняття «трансмедійної розповіді» запропоноване американським дослідником Г. Дженкінсом для аргументації необхідності поширення медіаконтенту на різних медіаплатформах. Трансмедійність — це процес, в якому елементи художнього твору досягають своєї аудиторії на різних медіаплатформах: кіно, телебачення, книги, комікси тощо. Трансмедійність аудіовізуальної культури проявилася з появою інтернету і цифрових технологій, зокрема соціальних медіа. Останні допомагають реалізувати основні принципи «трансмедійної розповіді», а також активізують смислове ядро її концепції — колективний інтелект. Прихильники франшизи стають мисливцями за інформацією, яку найлегше здобути в соціальних медіа, що перетворюються на місце колективної творчості, в якій улюблені герої можуть здобути нові подробиці власного життя і пригоди. Це також сприяє популяризації проєкту. Найбільш вдалою і популярною франшизою, яка реалізує всі переваги трансмедійності, є «Зоряні війни». У соціальних медіа франшиза активно будує взаємодію з фанатами, надаючи їм ексклюзивний контент, анонси майбутніх проєктів, влаштовує конкурси, тематичні хештеги тощо. Наукова новизна дослідження. Вперше розглянуто можливості соціальних медіа у забезпеченні трансмедійності сучасної візуальної культури. Висновки. Завдяки трансмедійному розширенню розповіді, в якому соціальні медіа відіграють не останню роль, з’являється не лише нова конфігурація аудіовізуальної індустрії, а й змінюються всі наративи аудіовізуальної культури, дискурс якої втрачає звичну імперативність, опосередковану існуванням автора-митця. Це призводить до фактично нескінченного процесу творчості за участі не лише творців, а й глядачів. Залучення до процесу творення дедалі більшої кількості учасників вказує на перформативність та інтерактивність сучасної аудіовізуальної культури.

Вплив сучасних travel-трендів на розвиток культурно-туристичних дестинацій України

Леся Устименко, Юлія Назимко — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати сучасні travel-тренди та їх вплив на розвиток культурно- туристичних дестинацій України. Результати дослідження. Використання основних наукових методів критичного аналізу, систематизації та синтезу, а також методологічних підходів, що застосовуються в культурології (структурно-функціональний аналіз, методика адаптації культурних ресурсів до експонування), дало змогу проаналізувати теоретичні аспекти розвитку культурно-туристичних дестинацій. Для подолання кризи туристичної індустрії запропоновано організувати нові заходи, які привернуть увагу туристів до трендових культурно-туристичних дестинацій, зокрема програму «Столиці туризму України», де можна було б окремо виділити тематичні столиці, які охопили б відповідні культурно-туристичні дестинації. Обґрунтовано пропозицію щодо створення портфеля ініціатив профільних програм культурного туризму в трендових туристичних дестинаціях з метою їх популяризації; визначено основні критерії конкурсного відбору програми «Столиці туризму України» за тематичними профілями. Наукова новизна. Введено до наукового обігу туризмознавства поняття «трендова культурно-туристична дестинація». Розроблено та представлено класифікацію трендових культурно-туристичних дестинацій. Висновки. Схарактеризовано сучасні travel-тренди як чинники розвитку культурно-туристичних дестинацій. Визначено специфічні особливості трендових культурно-туристичних дестинацій України та перспективи їх розвитку. Досліджено вплив сучасних туристичних трендів на формування та зростання попиту в найбільш відвідуваних регіонах України. Визначено можливості впровадження інноваційних підходів у системі управління та оптимізації діяльності туристичної індустрії України в цілому та ефективного функціонування і розвитку трендових культурно-туристичних дестинацій зокрема. Розроблено практичні рекомендації щодо формування, оптимізації та розвитку культурно-туристичних дестинацій України в контексті сучасних туристичних трендів на основі світового досвіду.

Цифрова мода: основні чинники виникнення та соціокультурне значення

Вікторія Черевач — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — з’ясувати основні умови виникнення та значення цифрової моди для суспільства та культури. Результати дослідження. Digital clothing можуть бути будь- які предмети гардероба, які створюються та носяться у віртуальному середовищі. Вони можуть бути створені за допомогою комп’ютерної графіки, 3D-технологій і візуальних ефектів. Цифрова мода охоплює такі елементи, як віртуальний одяг, розширена реальність, віртуальні кімнати для примірювання одягу та покупки, віртуальні модні покази. Цифрова мода виникла ще з появою перших комп’ютерних ігор, однак як тренд вона постала з початку пандемії. Нині аудиторія прихильників віртуального вбрання зростає: велика кількість користувачів інтернету потребує створення різноманітного контенту з власними фотографіями. Наукова новизна дослідження. Вперше в українській культурології висвітлено основні чинники виникнення та значення цифрової моди та одягу для культури і суспільства. Висновки. Цифрова мода — новий тренд fashion-індустрії, за якого люди створюють і носять цифровий 3D-одяг за допомогою технологій доповненої реальності. Таке поєднання моди та цифрових технологій можливе завдяки взаємодії віртуальних та доповнених реальністю елементів зі світом моди. Основні соціокультурні зміни, які сприяли появі цифрової моди, пов’язані з цифровими технологіями: диджиталізація змінила способи доступу до розваг та культурних контентів, урізноманітнила способи комунікації, пришвидшила поширення ідей та надала нові засоби для творчості та самовираження. Як незвичне злиття моди та технологій цифрова мода привносить інновації та змінює традиційні уявлення про моду, розширюючи межі творчості, та стимулює розвиток і подальші інновації. Вона відкриває нові можливості для самовираження, освіти, комунікації, формування екологічної культури та культури споживання, змінивши загальну концепцію володіння одягом. Використання цифрового одягу — досить прогресивна сфера модних культурних практик, яка продовжує активно розвиватися, шукати нові способи втілення та соціокультурної комунікації.

Культурна антропологія та антропологічний театр: взаємодія дослідницьких полів

Кристіна Чорна — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — проаналізувати взаємодію дослідницьких полів культурної антропології та антропологічного театру як важливого методологічного підходу, що заохочує театрознавців та акторів-практиків звернутися до культурологічного інструментарію у своїй творчій роботі, а культурологів стимулює розвивати методологічні студії. Результати дослідження. Одним із перспективних напрямів сучасних досліджень є міждисциплінарні проєкти в соціально-гуманітарному знанні, серед яких — конвергенція культурної антропології та антропологічного театру, що збагачує гуманітаристику новими підходами, термінологією, відкриває нові й не менш цікаві напрями досліджень. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській культурології розглянуто проблему взаємодії полів культурної антропології та антропологічного театру як важливий методологічний підхід, що є внеском у розвиток наукового інструментарію культурології і театрознавства. Висновки. Артикульовано основні «точки дотику» театру та антропології на базі підходу Р. Шехнера: трансформація буття та/або свідомості, інтенсивність вистави (перформансу), інтеракція аудиторії та виконавця (перформера), перебіг подій у виставі (від початку до завершення), трансмісія знань про виставу та генерування й оцінювання перформансів. Доведено, що Є. Ґротовський та П. Брук, найвідоміші представники антропології театру другої половини ХХ – початку ХХІ ст., використали ідеї провідних культурних антропологів (В. Тернер, А. ван Геннеп, М. Еліаде, Б. Малиновський, К. Леві-Строс та ін.) у своїх теоретичних дослідженнях і практичних експериментах, серед яких концепти тіла та ритуалу як перформативного дійства, взаємодія театральної та ритуальної естетик, «обряди переходу» та «лімінальні стани», інкорпоровані в театральне дійство, ритуально-сакральні функції театральних об’єктів, колективне позасвідоме в контексті проблеми глядача, «техніки екстазу» та ін.

Цифрова інклюзія в культурних індустріях: значення, потенціал і можливості

Ірина Швець — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — розкрити значення, потенціал і можливості цифрової інклюзії в культурних індустріях. Для досягнення поставленої мети було застосовано діалектичний метод, необхідний для здійснення культурологічних досліджень, а також загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Результати дослідження. Акцентовано, що взаємозв’язок між цифровими технологіями, інноваціями та різноманітністю в культурних і креативних індустріях є вкрай важливою темою дослідження, зважаючи на значущість онлайн-каналів для залучення аудиторії у постпандемічний період і надалі. Зазначено, що однією з незаперечних переваг цифрових технологій є їхній потенціал щодо розширення інклюзивності у сфері культури і мистецтва через надання людям можливості насолоджуватися контентом і враженнями, до яких вони не можуть отримати безпосередній доступ. Наголошено, що культурні інституції мають орієнтуватися в рівні опанування цифрових технологій членами своєї громади, спільноти, цільової аудиторії тощо, бути обізнаними з інтересами, потребами та перешкодами на шляху залучення до культури та мистецтва онлайн, тобто бути інклюзивними усюди, де це потрібно. Наукова новизна одержаних результатів полягає в з’ясуванні значення (сприяння ширшому залученню людей з різним рівнем цифрових навичок до цифрових технологій), потенціалу (посилення залученості до сфери мистецтва та культури) та можливостей (максимізація соціальної користі від залучення до мистецтва та культури) цифрової інклюзії в культурних індустріях. Висновки. Підсумовано, що культурні інституції мають усвідомити, як цифрові послуги можуть використовуватися для сприяння однаковому доступу до мистецтва та культури, і взяти на себе стратегічне зобов’язання щодо впровадження інклюзивних цифрових технологій у свою діяльність.

«Національність» явищ культури та критерії її визначення

Сергій Безклубенко — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити національну приналежність явищ культури та окреслити критерії її визначення (національне походження творця, його фізичне місцеперебування під час «творчого акту», зв’язок з «рідним краєм» (історичною батьківщиною)). Результати дослідження. Поміж численних атрибутів явищ культури, зокрема мистецьких творів, одним із найважливіших вважається його національна приналежність. Певно, саме цим пояснюються спрадавна відомі суперечки щодо того, кому саме, якому етносу (народу, нації) належить «честь спородження» загальновизнаних мистецьких творів, наприклад, поем Гомера, фільмів С. Параджанова чи скульптур О. Архипенка? При цьому йдеться не про право власності (в юридичному сенсі цього терміна) на матеріальні носії ідеального змісту мистецького твору, а про високу честь причетності до «спородження» шедевру. Наукова новизна. Стаття присвячена критеріям визначення приналежності мистецького твору до певної національної культури, «самості»; національність (національний дух, ментальність, характер) розглянуто як триєдність етноетики, етноестетики та етнорелігії. Висновки. Нині у світі спостерігається тенденція до самоідентифікації та всілякого (національного, расового, громадянського, конфесійного та ін.) самовизначення особи. Щось подібне відбувається і з явищами культури. Визначено, що явища культури, зокрема мистецькі твори, як і люди, «народжуються» «безнаціональними». «Національності» люди набувають унаслідок соціалізації, тобто виховання згідно з традиціями, звичаями, що панують у такому суспільному утворенні. Мистецькі твори набувають національності відповідно до того, наскільки адекватно вони «вписуються в русло» панівних у суспільстві смаків, вподобань та уявлень про належне. Тобто нащадки тих «сучасників», яким твори видавались «ненаціональними», освоївши їх (чи освоївшись з ними — в будь-якому разі: піддавши їх процесу естетизації, етизації та навіть — до певної міри — сакралізації), — «націоналізували» їх.

Мистецтво і релігія в культуротворчому процесі: практики синкрезису та диференціації

Микола Бровко — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити сутнісні параметри синтезу мистецтва й релігії як активних форм духовності в кроскультурних реаліях сучасного буття людини. Проаналізувати причини та наслідки конкретно-історичних обставин періодичності появи синкрезису, диференціації мистецтва та релігії. Результати дослідження. З’ясовано ціннісний потенціал сутнісних параметрів взаємозв’язку мистецтва та релігії в контексті предметно-практично поля культуротворення. Виявлено трансгресивні процеси практик синкретичності та диференціацій мистецтва та релігії в культурно-історичному контексті. В дослідженні з’ясовано, що естетичне і магічно-ритуальне, відповідно, релігійне, йдуть поруч, як дві сторони одного й того самого духовно-утилітарного відношення. Очевидно, відмінність, диференціація між ними існує, і в подальшому кроскультурному процесі ці дві форми виокремлюються на самостійні види духовно-практичної діяльності, хоча з моменту виникнення вони здебільшого інтегровані, аніж диференційовані. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше проаналізовані синкретичні та диференційні практики синтезу релігії і мистецтва як у фокусі культурно- історичного контексту, так і некласичній та постнекласичній парадигмі культури сьогодення. Висновки. З’ясовано, що взаємодія мистецтва і релігії в контекстно- предметних реаліях (історичних) продукує множинні форми вияву практик, зокрема від синкретичності до диференціації, і навпаки (до прикладу, сьогочасні тенденції синкрезису, зокрема в царині культурології). Осягнення сутнісних параметрів проблеми взаємозв’язків мистецтва і релігії уможливлюється крізь призму аналізу духовної причетності мистецтва до предметно-практичного поля творення, визначення його аксіологічного потенціалу. Дослідження закономірностей взаємозв’язків мистецтва і релігії зумовлює розробку культуротворчих механізмів впливу цих двох форм духовності на свідомість, самопочуття та вибір ціннісних орієнтирів сучасної людини.

Культурологічні особливості духовної творчості Ференца Ліста

Євгенія Бейник — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — розглянути духовні твори Ференца Ліста, присвячені фрагментам Страсної седмиці, виявити християнські світоглядні мотиви в композиціях зазначеного типу; окреслити культурологічні особливості духовної творчості композитора. Результати дослідження спираються на вивчення інтонаційного підходу школи Б. Асаф’єва в Україні, продемонстроване у працях Д. Андросової, О. Маркової, О. Муравської, О. Рощенко, О. Сокола. Зокрема, висвітлені матеріали є підґрунтям для подальших досліджень культурних традицій духовних творів Ф. Ліста. Виявлено, наскільки у творчості композитора музика церковного вжитку втілюється у світській інструментальній сфері. Наукова новизна. Вперше в Україні з культурологічного погляду розглядаються рідкісні композиції Ференца Ліста, присвячені фрагментам Страсного тижня. Виділена конкретика духовних ідей Ф. Ліста за їх втіленням у зазначених фортепіанних духовних творах пізнього періоду творчості композитора. Висновки. Творчість Ф. Ліста становить високу культурну цінність, а його духовні твори охоплюють як написані для церкви, так і позацерковні композиції. Огляд духовних творів Ференца Ліста для фортепіано, присвячених фрагментам Страсної седмиці, дав змогу дійти висновків, що церковна тематика збагачується надбаннями світської сфери композитора, яка живиться духовною тематикою більшою мірою, ніж заведено зазначати стосовно спадщини Ф. Ліста. Вибір текстів Страсної седмиці для фортепіанного циклу вказує на смислову ієрархію духовно-світського, де першому належить настанова, смисловий базис у цілому. Показовим щодо цього є планування «Фауста» за Н. Ленау, де перший епізод «Нічна хода» («Der nächtliche Zug») з його літературною програмністю втілений за зразком гімну, присвяченого прославленню Святих Дарів, який у церковному побуті виконується виключно в період Страсної седмиці.

Громадська діяльність як засіб розвитку культури суспільства: вітчизняний і закордонний досвід

Тетяна Ковальова — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — дослідити діяльність громадських діячів і особливості розвитку громадських об’єднань. Розкрити взаємодію між громадськими організаціями та суспільством. Проаналізувати форми підтримки громадських організацій та їх представників в Україні та світі. Виявити інструменти підтримки громадської діяльності задля досягнення кращих результатів взаємодії громадських організацій і суспільства. У результаті дослідження виявлено, що в Україні, як і в багатьох країнах Європи, приділяється велика увага фінансовій підтримці громадських організацій і тільки в деяких країнах (Велика Британія, Польща) береться до уваги внесок діяльності цих організацій. Матеріали дослідження можуть бути підґрунтям для подальших наукових розвідок, зокрема вивчення громадської діяльності, її впливу на культурний розвиток суспільства та трансляцію культурних цінностей і традицій. Наукова новизна. Проведено культурологічне дослідження терміна «громадський діяч», здійснено детальний аналіз впливу громадської діяльності на розвиток культури суспільства, формування громадської думки та соціальних проявів громадськості. Розглянуто освітні платформи, спрямовані на навчання та підтримку громадських лідерів. Проаналізовано законодавчі механізми для підтримки громадської діяльності. Висновки. Розглянуто поняття «громадський діяч» та окреслено його вплив на суспільство; виявлено, що цей термін стосується не лише особистої активності лідера, але й визначає важливу роль суспільства в розвитку його ідей і культурного самоусвідомлення. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що саме взаємодія між громадськими об’єднаннями та громадськими діячами, незалежно від державного фінансування, створює умови для конструктивної взаємодії і формування громадської думки. Вплив цих об’єднань на розвиток культурного та соціального самоусвідомлення є ключовим чинником для досягнення суспільного блага.

Сучасна візуальна культура як засіб репрезентації національної ідентичності

Євген Павліченко — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті — виявити особливості репрезентації національної ідентичності в сучасній візуальній культурі. Результати дослідження. У статті досліджено концепцію репрезентації у візуальній культурі; проаналізовано основний зміст візуальних репрезентацій національної ідентичності в контексті теорії візуального; розглянуто репрезентацію як процес символічного аналізу культурних кодів (за С. Холлом) і уточнено, що відповідно до цієї теорії культура є вирішальною силою в організації людьми універсуму сенсу та впорядкування світу. Наукова новизна полягає у дослідженні теоретичних підходів візуальної культури та осмисленні концепції репрезентації у візуальній культурі в контексті національної ідентичності. Висновки. Станом на початок третього десятиліття XXI ст. візуалізація розглядається як одна з універсальних характеристик сучасної культури, що зумовлено зростанням візуальних артефактів, які стрімко заповнюють соціокультурний простір. У сучасних наукових дослідженнях візуальні репрезентації розглядаються як засоби не стільки відображення своїх прототипів за допомогою образних або текстових кодів, скільки їх перетворення, а також артикуляція і конструювання соціальних процесів. Репрезентації у візуальній культурі (фотографія, кінематограф, засоби масової інформації, реклама, образотворче мистецтво та ін.) впливають на соціальний імідж, буденні соціокультурні практики та комунікації. Візуальна культура, яка є настільки ж важливим індикатором, як і наратив, пропонує «інший» погляд на питання про те, як конструюється або репрезентується національна ідентичність. Образ мислення кожної нації дає змогу їй виробити особливу форму візуальної культури.

Іноземна мова як інструмент збереження та передачі національних культурних цінностей України в контексті міжкультурної комунікації під час війни

Наталія Сарновська, Юлія Рибінська — Mon, 13 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета статті – вивчити складну динаміку збереження та передачі національних культурних цінностей у сучасній системі міжкультурної комунікації в умовах війни. У дослідженні розглядаються виклики та перспективи, які виникають у цьому процесі. Аналіз розкриває ключову роль мови, символів і культурних маркерів у передачі базових цінностей. Також розглядається важливість іноземної мови, міжкультурних навичок і міжкультурного розуміння у сприянні цьому трансферу. У статті висвітлюються перешкоди, з якими стикається захист культурних цінностей через зіткнення і конфлікти, що виникають внаслідок міжкультурної взаємодії, а також представлені стратегії та ініціативи, зокрема освітні підходи, реальні приклади успішних програм і заходів, спрямованих на збереження й ефективну передачу національних культурних цінностей. Наукова новизна статті полягає у виявленні особливостей і шляхів збереження та передачі національних культурних цінностей через міжкультурну комунікацію, що є особливо актуальним і вкрай важливим в умовах російсько-української війни. Хоча в попередніх дослідженнях висвітлювалися окремі елементи окресленої теми, ця стаття синтезує історичні, культурні та сучасні перспективи, щоб запропонувати цілісне розуміння питань, що розглядаються. Висновки. У дослідженні підкреслюється, що культурна спадщина України є інструментом дипломатії для отримання міжнародної підтримки. Різноманітні заходи, виставки та обміни організовуються, щоб продемонструвати багату культурну спадщину України та створити альянси з іншими країнами. Використання цифрових платформ для обміну та збереження культурних матеріалів збільшує їхню сферу поширення. Залучення молоді через освітні програми забезпечує довготривалу передачу культурних цінностей. Зазначено, що англійська мова, без сумніву, є одним із найважливіших засобів комунікації. Вона не лише зміцнює нашу здатність спілкуватися з людьми з різних культур, але й долає розрив між ними. Тому вивчення іноземних мов стає важливим інструментом у прагненні України продемонструвати свою багату культурну спадщину на міжнародному рівні.