ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКО-КУЛЬТУРИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Анотація

Мета статті. Визначити тенденції та перспективи розвитку еко-культури в умовах євроінтеграційних процесів. Методологія дослідження. Наукові положення дослідження аргументовані на рівні сукупності загальнонаукових методів пізнання та культурологічних підходів. У процесі вивчення та аналізу еко-культури було застосовано історико-культурологічний, історико-соціологічний, комплексний, структурно-функціональний, ціннісний та факторний підходи, які є взаємодоповнюючими, з огляду на міждисциплінарний характер означеного питання і посприяли систематизації різноманітних поглядів на еко-культуру; а також методи системного аналізу; узагальнення теорії і практики реалізації міжнародних стратегій розвитку еко-культури; моделювання процесу розвитку еко-культури в умовах євроінтеграційних процесів. Наукова новизна. Проаналізовано інноваційні принципи розвитку еко-культури та визначено перспективні тенденції її розвитку на сучасному етапі; уточнено та доповнено поняття «еко-культура» в контексті специфіки сучасного соціокультурного простору; встановлено, що міжкультурна комунікація в контексті сучасних євроінтеграційних процесів є основним механізмом розвитку еко-культури. Висновки. Еко-культура в соціокультурному просторі ХХІ ст. стає необхідною передумовою життя світової спільноти, а відтак позиціонується як показник рівня духовного життя суспільства, виховання та освіти, морального, інтелектуального та естетичного розвитку. Неабиякої доцільності набувають екологічні орієнтири виховання, культури та освіти на основі екологічної свідомості та моралі, які реалізуватимуться в умовах існування альтернативних поглядів на майбутнє цивілізації, ґрунтуючись на ціннісні орієнтири кожного окремого індивіда зокрема і соціума загалом. Серед перспективних шляхів розвитку еко-культури в умовах євроінтеграції можемо визначити забезпечення переосмислення необхідності активації заходів щодо екологічної безпеки не стільки в матеріальній, а передусім у сфері моральній та духовній, завдяки створенню дієвих зв’язків між предметно-теоретичним досвідом та реалістичними тенденціями сьогодення; забезпечення еко-культурної безпеки через посилення впливу на суспільство державних та приватних структур (засоби масової інформації, інститути соціалізації, громадські та благодійні організації та ін.).