СВЯТО І БУДЕННІСТЬ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ВИМІРИ ПРОТИСТАВЛЕННЯ

Анотація

Мета статті — визначити основні соціокультурні особливості свята у протиставленні буденності. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових та спеціальних методах наукового пізнання, інтегрованих з культурології, соціології, філософії, що сприяло міждисциплінарному синтезу наукової рефлексії. Соціокультурний підхід дав змогу проаналізувати свято та буденність на основі парадигмальної єдності: соціум — культура — людина. Всебічний аналіз предмета вивчення уможливили принципи об’єктивності та неупередженості. Наукова новизна полягає у дослідженні свята як соціокультурного феномену у вимірах повсякденності, адже нині свято змінює своє функціональне навантаження, істотно впливає на характер не лише святкового, а й буденного часу, тобто визначає основні риси стилів життя та повсякденності, набуваючи ознак актуального соціокультурного феномену. Висновки. Пізнавальна модель дослідження свята як соціокультурного феномену має ґрунтуватися на низці парадигм, зумовлених особливостями онтологічного сенсу буття людини, насамперед у життєвому вимірі двох невід’ємних дихотомічних явищ повсякденності — святковості та буденності. Єдність яких практично і визначає існування людини як суспільної істоти, включеної в складний організм міжсуб’єктної комунікації на всіх рівнях соціокультурної взаємодії. За допомогою обрядів свято регулює соціокультурні процеси, забезпечуючи природний принцип чергування та своєрідний баланс, що дає змогу людині й суспільству спорадично переключатися та забезпечує відтворення культури на всіх рівнях побутування. Визначено, що свято стає своєрідним душевним поривом, архетипом, який спонукає нас брати участь у святкових заходах, навіть не враховуючи їх роль як релаксуючих чи компенсаторних чинників.