Мок’юментарі та документалістика «змішаних форм» в аудіовізуальній культурі XX століття

Анотація

Мета статті — проаналізувати специфіку жанрової мутації та конкретні прояви трансформації художньо-естетичної системи документалістики на прикладі мок’юментарі, що допоможе з’ясувати місце зазначеної жанроформи в аудіовізуальній культурі. Результати дослідження. Розглянуто контекст становлення художньо- документального кіно на початку XX ст. Досліджено специфіку мок’юментарі у проєкції розвитку документалістики «змішаних форм» впродовж минулого століття, зокрема на конкретних прикладах. Доведено, що документалістика «змішаних форм» і мок’юментарі є важливими агентами формування культурного та аудіовізуального ландшафтів ХХ ст. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у статті вперше розглянуто мок’юментарі як жанровий напрям документалістики «змішаних форм» та результат аудіовізуальної гібридизації. Висновки. Становлення кіномистецтва супроводжувалося видовими дифузіями на кшталт стилізації під інформаційну хроніку. На базі художньої практики режисерів-ігровиків впродовж 20–50х рр. XX ст. виникає документалістика «змішаних форм» як жанр кінематографічної творчості, в якому поєднуються елементи документального кіно з художніми або експериментальними засобами і який характеризується використанням різних технік монтажу, включаючи комбінування архівних матеріалів з перформативними елементами, анімацією та акторською грою. У другій половині XX ст. під впливом філософії та естетики постмодерну особливого поширення та популярності набуває мок’юментарі, що обумовлено бажанням документалістів експериментувати з жанровими формами та структурою фільмів, спробами більше вплинути на глядача через емоційну залученість і актуалізацію соціально важливих проблем.